Казки народів світу

— Добре, я тобі дозволяю.

Та коли ввечері дівчина прийшла до королевича, він спав. Вона гукала його, трясла, плакала, та все дарма. Довгоноса королівна дала йому такого зілля, що він не прокидався цілу ніч. А коли настав ранок, вона прийшла і прогнала дівчину.

Того дня дівчина сіла знов перед замком та заходилася намотувати пряжу на золоте мотовило. І королівна знов визирнула з вікна й запитала:

— Що ти хочеш за своє мотовило?

— Це мотовило не продається ні за гроші, ні за золото, — відповіла дівчина, — але якщо мені дозволять пересидіти ніч біля королевича, мотовило буде твоє.

— Добре, я тобі дозволяю, — сказала королівна.

Та коли ввечері дівчина прийшла до королевича, він знов міцно спав. І хоч скільки вона його гукала, хоч скільки трясла й плакала, так і не змогла добудитися. А вранці прийшла довгоноса королівна й прогнала дівчину.

Того дня дівчина знов сіла перед замком і заходилася прясти на золотій прядці. А королівна з довгим носом відчинила двері й запитала, скільки їй заплатити за прядку.

Дівчина, як і перш, відповіла, що віддасть прядку, коли їй дозволять пересидіти ніч біля королевича.

— Добре, я тобі дозволяю, — погодилася королівна.

А поряд із спальнею королевича сиділи замкнені в’язні. Останні дві ночі вони чули плач і голосіння дівчини й розповіли про це королевичеві. Тоді він здогадався, що його присипляють зіллям, і коли ввечері довгоноса королівна принесла йому келих, він удав, що п’є, а насправді нишком вилив трунок за спину.

Прийшла цього разу дівчина, а королевич не спить. І вона розповіла йому, як добралась до нього. Ото було радощів!

— Ти прийшла саме вчасно, — сказав королевич, — бо завтра має відбутися моє весілля. Але тепер я не візьму ту довгоносу. Ти єдина визволила мене від чарів. Уранці я скажу, що спершу хочу побачити, що моя наречена вміє, і загадаю їй випрати мою сорочку з трьома лойовими плямами. А це може зробити тільки людина, а не троль. Ти випереш її, я знаю.

Так добули вони до ранку.

Другого дня, коли тролі зібралися на весільну учту, королевич сказав:

— Я хочу ще побачити, що вміє моя наречена, якої вона роботи навчилася.

— А чого ж, глянь, — погодилась мачуха.

— Я маю гарну сорочку і хотів би надягти її на весілля. Але на ній є три лойові плями, і їх треба відіпрати. Я обіцяв, що одружуся лише з тією дівчиною, яка випере мені сорочку. Бо як дівчина не вміє й сорочки випрати, то вона нічого не варта.

— Ну, це нехитре діло, — сказали гості.

Довгоноса королівна відразу ж узялася прати сорочку. Вона терла її з усієї сили. Та що більше терла, то помітніші ставали лойові плями.

— Ох, ти не так переш, — сказала їй мати. — Дай-но я тобі допоможу!

Та в її руках сорочка стала ще брудніша. Що довше вона прала, то більшали плями.