Казки народів світу

— Я прийшов спитати, чи не віддаси ти мені свою найменшу дочку. А за це ти станеш такий багатий, як тепер бідний, — сказав білий ведмідь.

Почув це селянин і дуже захотів розбагатіти. Але відповів ведмедеві:

— Запитаю в дочки, як вона схоче, так і буде.

Вернувся він до хати та й каже:

— Там надворі стоїть велетенський білий ведмідь і просить віддати йому нашу найменшу дочку, а за це обіцяє зробити нас такими багатими, як ми тепер бідні.

Почула дочка, що від неї хочуть, і затялася:

— Ні, я з ним нізащо не піду.

Вийшов селянин надвір і домовився з ведмедем, що спробує вблагати свою дочку.

— Прийди, — каже, — по відповідь за тиждень, увечері другого четверга, може, щось і вийде.

І почали всі вмовляти дівчину. Батько з матір’ю, сестри з братами день у день казали, які вони могли б стати багаті і як їй самій було б добре. І нарешті вмовили.

Заходилась дівчина готуватися в дорогу. Вона вмилася, розчесала коси, випрала й полагодила свою стареньку одежу і зв’язала в клуночок те, що хотіла взяти з собою.

Другого четверга ввечері білий ведмідь знов прийшов до них, як і домовився з селянином. Дівчина взяла свій клуночок, покірно сіла йому на спину та й поїхала.

Їдуть вони, їдуть, а ведмідь і питає:

— Ти не боїшся?

— Ні, не боюся.

— От і добре. Тримайся тільки міцно за мою вовну.

Довго віз ведмідь дівчину, то чагарями, то густим лісом, і нарешті дісталися вони до високої гори. Ведмідь постукав у неї, гора розступилась, і вони опинилися в замку. А там у всіх покоях ясно горить світло, все блищить золотом і сріблом, аж очі в себе вбирає. У великій їдальні стоїть уже накритий стіл і аж угинається від смачних страв і солодких напоїв.

Ведмідь дав дівчині срібний дзвоник та й каже:

— Коли тобі чогось буде треба, подзвони в нього і матимеш геть усе, що схочеш.

А сам пішов собі геть.

Поки дівчина попоїла, настав пізній вечір. Після довгої дороги її почав змагати сон, захотілося лягти. Вона подзвонила в срібний дзвоник і не встигла ще висловити свого бажання, як опинилася в спальні, де стояло розкішне, м’яке ліжко з шовковими перинами та подушками і завісою з золотими торочками. Все решта в тій спальні також було з золота й срібла.

Коли дівчина погасила світло й лягла в ліжко, то почула, що в другій кімнаті хтось ходить. Хода наче була не ведмежа, тому вона тихенько прочинила двері й обережно зазирнула туди. І хоч було темно, вона все-таки побачила, що ведмідь скинув із себе шкуру й став високим струнким хлопцем. Але який той хлопець на вроду, їй не видно було.

Таке відбувалося щоночі. Коли дівчина гасила світло, ведмідь скидав із себе шкуру й ставав хлопцем, а як починало світати, знов натягав її, обертався у білого ведмедя і зникав десь на цілий день.

Довго дівчина розкошувала так у гірському замку. Але потім її почала брати нудьга. Вона цілими днями була сама й тужила за батьком, за матір’ю, за сестрами і братами. Ведмідь помітив, що дівчина чимось пригнічена, й запитав:

— Чого ти сумуєш?