Гаррі Поттер і таємна кімната
- Автор: Роулинг Джоан Кэтлинг
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-34-2
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і таємна кімната». Краткое содержание книги:
— …Не відповідаю їхнім вимогам! Півдюйма, якщо це…
— Привіт, Нік! — сказав йому Гаррі.
— Привіт, привіт! — здригнувся, озираючись, Майже-Безголовий Нік. Він мав на своєму довгому кучерявому волоссі хвацького, оздобленого пір'їнами капелюха і був одягнений у каптан із круглим стоячим коміром, який приховував те, що його голова була майже відрізана. Нік був прозорий, наче дим, і Гаррі міг бачити крізь нього темне небо і рясну зливу за вікном.
— Юний Поттере, ти, здається, засмучений, — сказав Нік, складаючи прозорого листа й запихаючи його до внутрішньої кишені.
— Ти теж, — озвався Гаррі.
— Ет! — елегантно махнув рукою Майже-Безголовий Нік, — Пусте! Я не дуже й хотів брати в цьому участь, просто подав заяву, але, бачте, "не відповідаю вимогам"!
Попри безжурний тон, на його обличчі проступила гіркота.
— Але ж хіба не очевидно, — прорвало його раптом, і він знову витягнув з кишені листа, — що особа, якій завдали сорок п'ять ударів по шиї тупою сокирою, має повне право вступити у Товариство мисливців без голови?
— Ну… так, — відповів Гаррі, від якого, вочевидь, сподівалися згоди.
— Тобто, ніхто дужче за мене не бажав би, щоб усе сталося швидко і гладко, щоб мою голову відтяли так як слід — я б тоді уникнув би зайвого болю і глузувань. Але ж… — Майже-Безголовий Нік рвучко розгорнув листа й почав сердито читати: "Ми приймаємо тільки тих мисливців, чиї голови від'єдналися від тіла. Просимо взяти до уваги, що в іншому разі члени Товариства не зможуть брати участі в таких мисливських іграх, як жонглювання головами на конях або головобол. Ось чому, на превеликий жаль, повідомляємо, що ви не відповідаєте нашим вимогам. З найкращими побажаннями, сер Патрик Делані-Подмор".
Майже-Безголовий Нік розгнівано заховав листа.
— Гаррі, мою голову підтримує лише півдюйма шкіри і сухожилків! Більшість людей вважали б, що її відтято як слід, але ж ні, цього не досить для сера Справді-Дорізаного-Подмора!
Майже-Безголовий Нік кілька разів глибоко зітхнув, а тоді запитав значно спокійнішим голосом:
— Ну, а що тебе непокоїть? Може, я допоможу?
— Та ні, — відповів Гаррі. — Хіба що ти знаєш, де можна роздобути сім безкоштовних "Німбусів-2001" для гри зі Сли…
Решту його слів заглушило пронизливе нявчання десь у нього в ногах. Він глянув униз і зустрівся очима з парою жовтих очиць, які світилися, мов ліхтарі. То була Місіс Норіс, кістлява сіра кицька, яку сторож Арґус Філч використовував як свого помічника у безкінечній війні зі школярами.
— Краще тікай звідси, Гаррі, — швидко порадив Нік. — Філч у кепському настрої. У нього грип, а окрім того, якісь третьокласники випадково розмазали по стелі п'ятого підвалу жаб'ячі мізки; він там цілий ранок чистив, і коли побачить, як ти скрізь розносиш грязюку…
— Справді, — погодився Гаррі, задкуючи під осудливим поглядом Місіс Норіс, але зробив це заповільно. Немовби притягнений сюди загадковою силою, що єднала його з цією бридкою кицькою, Арґус Філч, важко дихаючи й очманіло вишукуючи правопорушників, несподівано вискочив із-за гобелену, що висів праворуч від Гаррі. Його голову обвивав картатий вовняний шарф, а ніс був напрочуд буряковий.
— Бруд! — закричав він, аж трусячись, і показав, страшно вирячивши очі, на каламутну калюжу на тому місці, де стояв Гаррі у мокрій квідичній формі. — Скрізь безладдя і нечистоти! Я вже ситий по горло! Ану, Поттере, йди за мною!
Гаррі понуро помахав на прощання рукою Майже-Безголовому Нікові й почав спускатися сходами за Філчем, лишаючи нові брудні сліди.
Гаррі ще ніколи не бував у Філчевому кабінеті, і більшість учнів намагалися уникати того місця. Кімната була тьмяна й не мала жодного віконця, її освітлювала одна-єдина гасова лампа, що звисала з низької стелі. Скрізь трохи тхнуло смаженою рибою. Попід стінами стояли шафи для документів; судячи з написів, Гаррі зрозумів, що там зберігається інформація про кожного учня, якого коли-небудь карав Філч. Фреда і Джорджа Візлі пошанували: вони мали свою персональну шухляду. На стіні за Філчевим столом висіла ціла колекція відполірованих до блиску кайданів і наручників. Усі знали, що Філч завжди благав Дамблдора дозволити йому підвішувати учнів до стелі догори ногами.
Філч витяг із горщика на столі гусяче перо й зачовгав по кімнаті, шукаючи пергамент.
— Лайно! — розлючено бурмотів він. — Гарячі драконячі шмарки, жаб'ячі мізки! З мене вже досить! Я їм покажу! Де ж той бланк?.. Ага!
Сторож видобув із шухляди свого столу грубий сувій пергаменту і розгорнув його перед собою, вмочивши в каламар довге чорне перо.