Заборонені чари

— Ач яка ти пихата! — промовила Аліса з невеселою усмішкою.

— Пиха тут ні до чого. Просто я стаю реалісткою. Тепер я розумію, що поводилася, як примхлива дитина, ухиляючись від шлюбу з Флавіаном. Коли проблему з імператорською короною буде залагоджено, ми з ним одружимося.

— Ти кохаєш його?

— Ні. Він мені просто подобається. Для шлюбу цього досить. А кохання в моєму житті завжди буде, бо я люблю тебе.

Маріка перехопила Алісину руку і притислася до неї губами. Аліса стиха зітхнула.

— Мені приємно це чути, дорогенька. Але ти не така, як я, і тобі нашого дівчачого кохання замало. Тому ти й закохалася в Кейта… І навіть не думай заперечувати. Ти сама це фактично визнала, коли з жалем сказала, що він не зможе одружитися з тобою. — Аліса нахилилась і ніжно поцілувала Маріку в лоба. — Ти геть заплуталася, люба моя. Твоя гарненька голівка забита безглуздими кастовими забобонами. Ти бережеш свою незайманість для чоловіка, якого не любиш, і відштовхуєш від себе того, в кого закохана. А все через те, що з дитинства тобі торочили про твоє високе призначення. Але ти не лише принцеса — ти ще й жінка. Крім обов’язків, ти маєш і права. Одне з них — кохати й бути коханою. Твоя мати це розуміла, вона була щаслива з твоїм батьком, дарма що їхнє кохання не було освячене шлюбом. От я б на твоєму місці… Ну, маю на увазі, якби мене приваблювали чоловіки і якби я покохала Кейта, а він — мене… Коротше, я б не стала мучитися сумнівами, думати про якесь призначення, а просто насолоджувалася б своїм щастям. Життя надто коротке, щоб марнувати його.

— А ти ще не закохувалась у чоловіків? — запитала Маріка.

— Школяркою закохувалася. Тричі. І всі троє були переконаними ґеями.

Маріка підняла голову й недовірливо подивилася на кузину:

— Справді?

— Уяви собі! І сміх і гріх. Мені ще не було чотирнадцяти, коли я по вуха втюкалася в нашого шкільного викладача англійської літератури, містера Каріґана. На уроках дивилася на нього закоханими очима, при найменшій нагоді намагалася привернути до себе його увагу, була найпершою ученицею з його предмету… а всі однокласники, хто нишком, хто відверто, глузували з мене. Та мені було байдуже — я думала лише про те, щоб здобути прихильність містера Каріґана. А він був зі мною дуже стриманий, навіть холодний; здавалося, його зовсім не зворушувала моя дитяча закоханість. Потім у школі вибухнув гучний скандал: мого улюбленого викладача звинуватили в сексуальних домаганнях до кількох старшокласників. Для мене це була справжня трагедія.

— Викладача ув’язнили?

— Ні. Там мали місце лише домагання, та й учням уже виповнилося по шістнадцять-сімнадцять років. Містер Каріґан не був педофілом, він був просто сорокарічним ґеєм, котрого через кризу середнього віку потягло на молоденьке м’ясце. Все обійшлося адміністративними заходами. Містера Каріґана звільнили, а згодом позбавили права викладати в усіх школах країни. Він поїхав з нашого міста, і я більше нічого про нього не чула. Отак закінчилося моє перше кохання… Через рік я закохалася в хлопця з випускного класу. Цього разу я від самого початку знала, що він ґей, намагалася перевиховати його, але все марно… В результаті я почала зустрічатися з однокласником, до якого не мала глибоких почуттів, який просто подобався мені. Ясна річ, у нас нічого не вийшло. Потім був Майк, з яким я втратила незайманість. Я думала, що кохаю його, і, мабуть, таки справді кохала. Проте секс з ним не приносив мені задоволення — і йому, як виявилося, теж. Я зовсім не здивувалася, коли з’ясувала, що Майк був ґеєм, а зі мною зійшовся у намаганні стати нормальним. За місяць ми розійшлися, для мене це було дуже боляче… А в сімнадцять років я зустріла Сьюзан. Може, пам’ятаєш, я показувала її фотки.