Капітан Зірвиголова

У 1884 році простим декретом президента Оранжової республіки маленьку державу баролонгів було приєднано, а її громадянам оголошено, що відтепер вони мусять підлягати законам і звичаям більшої держави.

Бури завжди жорстоко поводилися з людьми чорної раси, тому баролонги покинули землю своїх предків і переселилися в Базутоленд — англійські володіння, що входили до складу Капської колонії.

Тут цілком доречно провести сумну аналогію між цим насильницьким загарбанням бурами беззахисного народу і тією завойовницькою війною, яку вела тепер проти них самих Англія і яка, незважаючи на всі жертви бурів, привела до поневолення їхньої батьківщини.

Але досить філософії, перейдімо до фактів.

Тепер Таба-Нгу, покинутий своїми споконвічними мешканцями, перетворився на жалюгідне селище з небагатьма негритянськими халупами і населеними білими людьми фермами. Від колишньої величі стародавньої столиці лишилися тільки величезні водойми дощової води, які задовольняли колись погреби всього населення і його незліченних стад. Це були споруди справді циклопічних розмірів.

Їх будують звичайно у степу, біля самого виходу з ущелини або між двома пагорбами. Вони становлять собою дуже міцні водяні басейни, з трьох боків огороджені кам'яними мурами, обмазаними глиною. Четвертого муру нема, щоб вода під час дощів могла вільно приливати в басейни.

Це справжні ставки, завжди наповнені чистою і свіжою водою. Завдяки їм місто Таба-Нгу стало важливим стратегічним пунктом.

Басейни лежать між містами Блумфонтейном і Ледібрандом, за сімдесят кілометрів від обох міст. Стратегічне значення їх було таке велике, що англійці поспішили захопити їх ще до того, як увійшли в столицю Оранжової республіки.

Поразка генерала Кроньє потягла за собою, як відомо, зняття блокади з Кімберлі і Ледісміта. Тепер лорд Робертс міг, зовсім не турбуючись про фланги, зосередити свої війська для вторгнення в Оранжову республіку зі сходу і заходу. Бури, що відступали дуже квапливо, не встигли навіть висадити в повітря водойму, а пильність, з якою охороняли її англійці, виключала будь-яку можливість замаху на неї.

Охорона водойм складалася з двох ескадронів уланів, двох батальйонів драгунів і однієї артилерійської батареї. Це були досить солідні сили, якщо навіть не рахувати тих полків, які щодня, проходячи мимо, розташовувалися на привал біля водопою.

Вартові, розставлені один від одного на відстані людського голосу, весь час крокуючи вздовж вікових мурів, за якими виблискувала на сонці вода, не дозволяли наближатися до басейнів хоч трохи підозрілим людям.

Проте навколишнім фермерам англійці дозволяли, як і раніше, напувати тут худобу, — звичайно, не з душевної доброти своєї, бо англійці нічого не роблять без вигоди.

Цього разу вигода полягала н тому, що у фермерів було п'ять-шість сотень дійних корів (упряжні бики були забрані у військові обози), які давали чудове молоко. З нього селянки готували смачне масло. А цими продуктами, як відомо, особливо любили поласувати улани, драгуни, артилеристи та й волонтери англійської армії. Худоба могла стати в пригоді також і в разі голоду. Ось чому пастухам з їх стадами було відкрито вільний доступ до басейнів.

Усі чоловіки, і молоді, і старі, пішли на війну, і худобу на водопій гнали жінки. Та діло це було нехитре — слухняні тварини добре знали дорогу й самі.

Того дня, про який буде у нас мова, три молоді селянки пригнали сюди сотні півтори корів. Попереду, поруч з телицею, на нашийнику якої висів бронзовий дзвіночок, ішла кремезна білява дівчина в чепчику, схожому на голландський. На руці у неї висів великий кошик. За нею йшла друга — жвава смуглянка у неймовірному солом'яному капелюшку з побляклими штучними трояндами. Як і перша, вона скромно опускала очі, але було помітно, що це давалося їй нелегко.

У неї на руці висів такий самий кошик, як, проте, і в третьої, худенької, незграбної, майже жалюгідного вигляду дівчини.

До першої погонички підійшов уланський сержант, уклонився їй з витонченою вишуканістю гарнізонного вояки і сказав банальний комплімент.

Дівчина зупинилася як вкопана, не моргнувши омом, навіть не глянувши на унтер-офіцера, німа і байдужа до нього і його слів.

В той же час капрал звернувся до другої погонички, а хтось із солдатів — до третьої. Результат той самий: ні погляду, ні слова, ні руху! Солдати зареготали, а сержант вигукнув:

— Справжні дикунки! Боже мій, які ж вони дурні! — і вже серйозно додав: — Я бачу вас тут вперше, красуне, і вам має бути відомо, що мені наказано оглядати речі тих, хто йде до водойми. Що там у вас у кошику?

Але «красуня», як і раніше, навіть не ворухнулась, тільки тупо дивилася перед собою широко розкритими очима.

— Та вона просто дерев'яна, клянуся честю! А може, з пап'є-маше? — і, знову розсміявшись, він обережно взяв кошик і, зазирнувши в нього, сказав: — Бутерброди з маслом, фрукти, якесь шмаття, в'язання… Не бачу в цьому нічого страшного. Проходьте!

Капрал і солдат, наслідуючи сержанта, із сміхом зазирнули в кошики двох інших селянок і собі повторили: