Капітан Зірвиголова

Прочитавши цю об'яву, дівчина прикусила губу, щоб стримати лукаву усмішку, і спокійно пройшла мимо.

А через добу ті самі вартові знову зустріли ту саму череду і тих самих погоничок. Ніяких змін у поведінці бурських пастушок: та ж млява хода, той же тупий погляд, ті ж кошики на руках. Тільки третя з пастушок, та, що вчора так спритно доїла, несла, крім кошика, ще велику дерев'яну дійницю.

Зате солдати були сьогодні куди люб'язніші з пастушками, ніж напередодні. Сержант навіть не зазирнув у їхні кошики.

Коли худоба напилася й череда з блискучою від води шерстю вирушила назад, дівчина з дерев'яною дійницею зупинила корів. Селянка поставила на землю свою посудину, присіла біля однієї з тварин на коліна і, наповнивши дійницю, знаками дала зрозуміти солдатам, що молоко в їх повному розпорядженні.

Солдати зустріли цей приємний і несподіваний подарунок радісним «ура».

Піхотинці, улани, артилеристи кинулися на штурм дійниці і, черпаючи молоко своїми похідними кухлями, швидко спорожнили її. Дівчина знову наповнила дійницю.

Весь цей час навкруги стояв нескінченний гул радісних людських голосів; корови мукали і били копитами землю. Ніхто вже не звертав уваги на двох інших пастушок, захованих муром водойми і чередою з'юрмлених тварин.

Невтомна доярка робила свою справу хвилин з двадцять. Тільки побачивши, що до неї підходять подруги, вона підхопилась і, взявши дійницю, мовчки пішла їм назустріч.

Але солдати ніяк не хотіли відпустити її з порожніми руками, не віддячивши за частування; цього наполегливо вимагали їхні ублаготворені шлунки. Хтось із уланів зняв з голови каску, кинув у неї дрібну монетку і пустив її по колу; кожен кидав у каску свою лепту, керуючись своїми можливостями і щедрістю.

За хвилину зібрані монети срібним струмком посипалися в дійницю.

Не подякувавши солдатам, усе з тим самим дерев'яним обличчям, дівчина побігла навздогін за подругами і скоро зникла з очей. По дорозі вона з огидою викинула англійські гроші у першу зустрічну яму.

Тільки-но вона приєдналася до подруг, усі три пастушки кинулися навтіки разом з чередою, що, ніби оскаженівши, понеслася щодуху.

Англійці ж, задоволені тим, що хоч трохи порушилася нудна одноманітність їх життя, розважалися, наче діти.

Їх веселощі гостро обірвав тривожний оклик вартового. До водойми дрібною риссю наближався взвод кавалеристів у хакі. Загін складався з двадцяти уланів. Троє з них, мабуть офіцери, без пік і обперезані білими шарфами. Попереду тюпав високий офіцер з сивіючою бородою, жорстокими рисами обличчя і неспокійними рисячими очима.

Він був у чині майора, про що свідчили золоті корони на еполетах його мундира, а цифра, вишита на комірі, вказувала на те, що він належить до третього уланського полку.

Хай йому чорт! Та це ж наш давній знайомий, кат Давіда Поттера, запеклий ворог капітана Зірвиголови, останній живий член військового суду — майор Колвілл власною персоною! Він здавався чимсь серйозно стурбованим і заклопотаним, наче якась чорна думка невідступно терзала його душу.

Безперечно, майор — смілий солдат. Але навіть і найхоробріша людина не може лишатися спокійною, знаючи, що десь поруч кружляє і ходить по її слідах невгамовне чортеня, яке засудило на смерть п'ятьох членів військового суду і вже виконало свою страшну клятву щодо чотирьох.

Просто кажучи, майора кидало то в жар, то в холод. Вдень і вночі його переслідувала непідступна думка, що смерть чекає його на кожному кроці. А життя у безперервному чеканні смерті це вже не життя. Ось чому майор, готовий на все, аби покінчити з невловимим ворогом, вдався до не гідного для солдата заходу — обіцяв грошову нагороду за голову командира Молокососів. У англійців це називається «вдатися до допомоги кавалерії святого Георгія» (такий образний вислів народної мови зобов'язаний своїм походженням тому, що на одному боці золотого фунта стерлінгів зображено, як святий Георгій на коні перемагає дракона). Майор був багатий, а тому, не замислюючись, запропонував чималеньку суму в тисячу фунтів стерлінгів за голову свого ворога.

Ще напередодні за його наказом на найвидніших місцях розклеїли об'яву. Майор розраховував не так на ворогів капітана Зірвиголови, як, і мабуть навіть більше, на зажерливість його друзів.

Проїжджаючи повз об'яву, наклеєну на мурі басейну, майор пробіг її очима, ніби бажаючи на самому собі перевірити силу впливу такого заходу боротьби.

Раптом він сполотнів, з уст його вирвався приглушений крик. Спинивши коня, він широко розкритими від жаху очима втупився у кілька рядків, приписаних олівцем під його підписом твердим і крупним почерком: