Шлях Срібного Яструба

— На, їж, — позіхнула вона, простягаючи миску Атею, — знову треба тебе від смерті рятувати!

На цей раз на два голоси розреготалися Астаг і Сагір. Атей узяв миску, безпомічно глянув на Орію й побачив, що та сама готова засміятися.

— Дякую, — буркнув він, відчуваючи, що виглядає досить кумедно.

— Отож, одна морока з тобою, — ледь стримуючи сміх, насупилася Орія.

На цей раз розсміялися вже всі.

Коли вони поїли і Атей з жалем дивився на залишки варива в казані, які вже не в силах був подолати, запасливий Астаг дістав бурдюк з кумисом. Зручно розмістившись на попонах, неспішно потягуючи із бронзових келихів духмяний напій, друзі завели розмову.

— Здається мені, що наш клан готується до великої війни? — запитав Сагір, уважно дивлячись на Астага.

Той похмуро кивнув:

— А коли війни не було? Хіба може скіф без війни? Хоча цього разу нам може бути досить скрутно.

— Невже вороги наважилися виступити проти клану Срібного Яструба? — майже безтурботно запитав Сагір.

— Наважилися, наважилися… — майнув рукою Астаг, — нещодавно наші розвідники принесли звістку, що біля Вовчого броду відбулася нарада сарматського царя Сая і готського конунгу Ерманаріха, на якій вони побраталися і заключили Великий мир між своїми народами. На Священному камені поклялися прийняти їх союз володарі ще вісімнадцяти племен, володіння яких простягаються від Гіпанісу[16] до Істру.[17] Серед них було чимало і скіфських вождів, воїни яких прийняли сарматський або готський Звичай. Зрозуміло, що наш клан Срібного Яструба для них мов кістка у горлянці. Тому дійсно слід очікувати великої війни.

— Але чому ми не почали громити їх поодинці, поки війська сарматів, рейдготів та інших ворогів не об’єдналися? — стрепенувся Сагір.

— Агов, друже, — махнув рукою Астаг, — ти ж мене знаєш — мене на війну довго запрошувати не треба, але Отан набагато розумніший за мене. Він знає, що робити. Завтра ми вирушаємо на Велику раду. Вона має відбутися біля Могили Анахарсія.

Атей згадав розповідь Сагіра про мудреця, вбитого своїм братом.

— А хіба відома його могила? — наважився запитати він.

— Так, — кивнув головою Астаг, — прихильники Анахарсія таємно поховали його, заховавши в кургані зшитки, які він списував грецькими письменами. Кажуть, що його знання передавались між втаємниченими, і одним з таких втаємничених є наш провідник Отан. Він сказав нам, що шлях Срібного Яструба завжди проходив поміж Силою та Мудрістю, і зараз треба звернутися саме до Мудрості. А що може більше уособлювати мудрість скіфів, ніж Курган Анахарсія?