Шлях Срібного Яструба
- Автор: Белый Дмитрий
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: ПП «ЦСО»
- ISBN: 978-966-96444-4-2
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Шлях Срібного Яструба». Краткое содержание книги:
Роман «Шлях Срібного Яструба» переносить читача у стародавні часи, коли у наддніпрянських степах вирували бурхливі події, пов’язані з Великим переселенням народів. Гостросюжетний твір, у якому конкретні історичні події тісно переплетені зі стародавніми легендами і переказами, примусить читача поринути з головним героєм роману — молодим скіфом Атеєм — у дивовижний світ небезпечних і карколомних пригод, дозволить познайомитися з життям і побутом стародавніх народів, які населяли Україну в античні часи.
Для середнього та старшого шкільного віку.
— Про що замислився, Атею? — здаля донісся до нього голос Орії.
Видіння щезло — знов перед ним стелилися зелені очеретяні хвилі.
— Агов! — радісно скрикнув Атей і погнав свого коня навздогін Сагіру та Орії.
…Сагір довго вів їх вздовж плавень, аж поки не побачив майже непомітну стежку, яку, здавалось, протоптали дикі вепри.
— Прямуйте за мною, але слідкуйте, щоб ваші коні не зійшли зі стежки — вмить трясовина засмокче, — застеріг їх Сагір і спрямував свого коня у зелені хащі.
Деякий час вони їхали між очеретом. Ціла хмара набридливої комашні підіймалася з-під кінських копит і роїлася навколо облич, лізла у очі і рот. Атею іноді здавалося, що він може захлинутися від неї. Копита їх коней загрузали у вологу землю, зминаючи соковиту болотяну траву. Час від часу Атей помічав між комишами затягнуті ряскою невеличкі озера, іноді стежка розділялася на декілька інших, але Сагір впевнено обирав потрібний напрям. Атей навіть подумав, що самому йому нізащо не виплутатися з цих хащ.
Аж ось нарешті вони минули плавні й вибралися на високий берег Борисфену. Проїхавши трохи вздовж берега, мандрівники побачили великий скелястий острів. До острова вів широкий міст, викладений з широких дерев’яних колод. Декілька вершників могли проїхатись пліч-о-пліч по ньому. Але зараз на мосту нікого не було. І на самому острові не було помітно жодного руху. Хіба що чайки кружляли над річковими хвилями. Краєвид здавався трохи примарним через легкий туман, який коливався над водою.
— Це Острів Гілеї, — пояснив Сагір, — кажуть, що саме на цьому острові є печера, де великий воїн Геракл зустрівся з донькою Борисфену Гілеєю. Від їх шлюбу й народився Таргітай — перший скіф. Зараз на цьому острові знаходиться фортеця, яку охороняють відбірні воїни з клану Срібного Яструба. І там нас чекає наш вождь Отан. Ми віддамо йому Щит Таргітая…
…Першим на міст виїхав Сагір. Він зняв зі свого панцира срібну пластину із зображенням яструба і підняв її над головою, потім торкнув повіддя свого коня.
Тихо шелестів очерет, м’яко плескали річкові хвилі, торкаючись берега, і пронизливо квилили чайки над водою. Кінські копита гулко цокотіли по дубовим колодам. Чим ближче вони наближалися до острова, тим більше Атей відчував грізну силу, яку він випромінював. Але ця сила не несла в собі темного, зловісного відтінку, який Атей так добре відчув у Місті Мерців.
Нарешті вони переїхали міст і дісталися широкої кам’яної площадки, яка, судячи зі всього, була й зручною пристанню — декілька широких скіфських човнів були прив’язані товстими канатами до тяжких кам’яних виступів. Але жодної людини ніде не було видно. Виїхавши на площадку, Атей зупинив коня, здивовано озираючись навкруги. Між високими скелями острова були майстерно викладені стіни з кам’яних брил. Вузькі бійниці похмуро чорніли в стінах. Тяжкі, окуті залізом ворота височіли перед гаванню, закриваючи прохід між двома скелями. Над воротами, прямо на скелі, було викарбуване зображення великого яструба.
Сагір під’їхав до воріт, знову підняв пластину зі срібним яструбом і заговорив, підвівши очі до кам’яного зображення яструба:
— Я, Сагір, син Аріанта, мій брат Атей і Орія з царського роду скіфів прибули на Острів Гілеї, виконуючи наказ старійшини Отана!
На мить запала пронизлива тиша. Атей відчув, як дзвенить прохолодне повітря.
Ворота зарипіли й повільно відчинилися, пропускаючи прибульців.
Глава 10. Старійшина Отан
За воротами Атей побачив декілька десятків добре озброєних воїнів. Відразу було видно, що це надзвичайно досвідчені й бувалі вояки. У багатьох обличчя були посічені шрамами. Переважна більшість воїнів були скіфами, але серед них Атей побачив декілька готів у ведмежих шкірах, аланів у лускатих панцирах і навіть одного боспорита в панцирі, прикрашеному срібними фалерами.[14]
— Агов, браття! — привітав їх Сагір. Воїни відповіли радісними вигуками:
— Здорово, друже!
— Із поверненням, братчику!
— Бачимо, що боги допомогли тобі!
— Вітаємо тебе, брате Сагіре! — виступив наперед кремезний воїн, — а ми вже думали, що тебе зжерли грифони!
— Майже зжерли, брате Астагу, — посміхнувся Сагір, — але я їм прийшовся не до смаку.
Воїни засміялися.
14
Фалера — кругла залізна бляха на панцирі.