Шлях Срібного Яструба
- Автор: Белый Дмитрий
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: ПП «ЦСО»
- ISBN: 978-966-96444-4-2
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Шлях Срібного Яструба». Краткое содержание книги:
Роман «Шлях Срібного Яструба» переносить читача у стародавні часи, коли у наддніпрянських степах вирували бурхливі події, пов’язані з Великим переселенням народів. Гостросюжетний твір, у якому конкретні історичні події тісно переплетені зі стародавніми легендами і переказами, примусить читача поринути з головним героєм роману — молодим скіфом Атеєм — у дивовижний світ небезпечних і карколомних пригод, дозволить познайомитися з життям і побутом стародавніх народів, які населяли Україну в античні часи.
Для середнього та старшого шкільного віку.
Астаг задоволено посміхнувся:
— Ну тоді прошу до нашого товариства!
Марк під’їхав до них. Інші скіфи з повагою оточили його.
— Отож, панове-браття, — Марк розправив плечі й поправив свій скіфський плащ, немовби це була сенаторська тога, — декілька років минуло з того часу, як я був прийнятий до славетного братства Срібного Яструба. А ось як я потрапив до цих славетних степів, то це вже окрема розповідь… Народився я у вічному місті Римі. Батько мій походив зі стародавнього патриціанського роду, який дав Риму дуже багато визначних полководців та державних діячів. Він прагнув відновити республіку й скинути тиранську владу імператорів. І за це здобув ненависть імператора Доміціана. Коли я був ще дуже малим, Доміціан заніс ім’я мого батька до проскрипційного списку — кожен, чиє ім’я потрапляло до цього списку, був приречений на негайну смерть. Досить часто знищували й усю родину приреченого. Тому батько, щоб урятувати моє життя, відправив мене до Херсонесу, де зі своїм легіоном стояв його друг — легат[19] Юній. Там я й зростав. Одночасно з військовою справою чимало цікавився я філософією та історією…
Скіфи поважно кивали, уважно слухаючи, хоча й не вперше, цю розповідь.
— У Херсонесі немовби знов потрапив я до золотої Еллади — оточували мене мудреці та філософи. А у архонта була дуже велика бібліотека. Там знайшов я чимало книг про Скіфію — особливо сподобалися мені твори Геродота та Страбона. Читаючи їх, захопився я цим краєм, де немовби ожили герої «Одіссеї» та «Іліади», а народи, що мешкали тут, і зараз залишилися у славетному «Золотому Віці», який так дотепно описав римський філософ Тіт Лукрецій Кар. І чекав я нагоди, щоб потрапити сюди, але й сам не очікував, за яких дивовижних обставин опинюся тут…
…За цими словами Марк, як дійсно досвідчений оратор, замовк і, неспішно діставши флягу з водою, зробив декілька ковтків. Воїни навколо мовчали, терпляче очікуючи продовження розповіді. Здавалося, що навіть їх коні перестали іржати й намагалися не так тупотіти копитами…
— Так ось, — нарешті перервав мовчанку Марк, — одного разу викликав мене до себе легат Юній і повідомив, що один з його розвідників, повернувшись зі Степу, повідав, що знайшов таємне сховище, де заховано безліч скарбів. Він сказав, що це, мабуть, таємниче скіфське місце під назвою Герра, де скіфи ховають своїх наймогутніших царів разом із незліченними скарбами….
…Скіфські воїни обурено схопилися за руків’я своїх акінаків…
Марк перечекав, поки воїни заспокояться й продовжив розповідь:
— …І легат Юній, якому жадібність затьмарила розум, вирішив відправити цілу когорту[20] на пошуки цих скарбів. А мені він запропонував супроводжувати її. Я погодився тільки через те, що давно вже прагнув побачити величний Скіфський Степ, про який так багато читав. Я захопив із собою декілька стародавніх зшитків, головним чином історика Геродота, його докладні описи Скіфії й досі залишаються неперевершеними… Так ось, на трьох галерах ми переправилися до низу Борисфену й почали поступово просуватися вверх по річці. Розвідник, який розповів легату про скарби, був з нами й показував шлях. Потім ми висадилися у якійсь гавані й заглибилися в степ. Декілька днів йшла наша когорта по відкритому простору, не зустрінув жодної людини. Лише іноді, десь на обрії, бачили ми поодиноких вершників, але вони, не наближаючись, швидко щезали серед високих ковил. Так ми дісталися до безплідної землі, яка була покрита піском. Через два дні наші припаси закінчилися і ми не могли знайти їжу. Навколо все немовби вимерло. Солдати почали висловлювати своє незадоволення, справа могла закінчитися заколотом. Нарешті, коли ми вже були на грані відчаю, наш розвідник оголосив, що ми досягли печери, де знаходяться заховані скарби. Наша когорта зупинилася біля чорного отвору, який вів до підземної печери. Пам’ятаю, що була сильна спека. Солдати вже геть заморилися у своїх тяжких панцирах і шоломах. До проходу увійшли командир когорти, провідник і два центуріони.[21] Чогось мені здалося, що я їх більше ніколи не побачу… Так і сталося… Через дві години, коли пекуче сонце ледь не розплавило наші панцири, центуріон Квінт наказав декільком воїнам спуститися в печеру. Але щойно вони зазирнули туди, як із жахливими криками вихопилися назад. І далі почалося найстрашніше. З чорного отвору вихопилася спочатку одна, а потім друга, третя потвора. Мені здалося, що малюнки, які я бачив на мозаїках, що прикрашали стіни скіфських палаців у Херсонесі, книгах, що описували Скіфію, або чисельні зображення на скіфських чашах і щитах раптом ожили й кинулися на нас.
19
Легат — командир легіону.
20
Когорта — підрозділ легіону, близько 600 осіб.
21
Центуріон (сотник) — командир центурії, підрозділу когорти.