Час великої гри. Фантоми 2079 року
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час великої гри. Фантоми 2079 року». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
Оля, що сиділа між водієм та Гайдуком, щосили притискалася до Гайдука, поклавши руку йому на шию. Гайдук про всяк випадок тримав на колінах автомат НК–МР 5/П, заряджений китайськими набоями з самонавідними розривними кулями.
— Куди ми їдемо? — весь час питала Оля, цілуючи його в ліве вухо, від чого лоскоти йшли по всьому тілу.
— Потерпи, побачиш.
Вони їхали тим самим шляхом, яким поверталися до Києва зі Спасо–Дніпровського братства зовсім недавно, в тому ж самому «Козаку Мамаї», тільки тепер без капітана Середи. Оля подумала, що повертаються до братства, хоча там церкви не було, або прямують до Обухова. Але, проминувши оборонні загородження біля Південного мосту й територію автоцентру з тисячами понівечених, розкурочених легкових автомобілів, вони звернули праворуч й виїхали на порожнє Окружне шосе, почавши підніматися вгору.
І біля першого ж переліску, з якого починався Феофанійський ліс, були раптово обстріляні. Гайдук помітив короткі кулеметні зблиски, наче пелюстки сліпучих, злих квітів, що розкривалися на мить у пульсуючому ритмі. Кулі зацокотіли по бронесклу та правих дверях. Рефлекторно, не думаючи, він кинув Олю, яка нічого не зрозуміла, на підлогу і, піднявши броньовий щиток на правих дверях «Мамая», вистромив з амбразури автомат. Водій різко зупинив важку машину і наступна черга пройшлася по шосе в п'яти метрах перед ними, дроблячи на маленькі шматки порепаний асфальтобетон. Гайдук послав довгу чергу туди, де працював кулемет.
— Що робимо? Повертаємо назад?
— Жени вперед! — гукнув Круку — Не зупиняйся більше!
За кілька метрів перед «Мамаєм» вибухнула граната. «Хоч би не вжарили протитанковою ракетою», — подумав Гайдук, не припиняючи вогню. Побачив, як падають тоненькі берізки, зрізані його кулями, — наче сінокосилкою пройшовся. Маленькі, самонавідні на живу ціль, кулі несли потужну вибухову силу «Козак Мамай» на повній швидкості пронісся повз місце засідки, і Гайдукові здалося, що він побачив у тумані три постаті нападників, які тікали вглиб лісу Одна постать була охоплена полум'ям. Він послав навздогін ще одну чергу.
Підняв з підлоги перелякану Олю.
— Ти в порядку?
— Все плаття весільне мені зіпсували, — ображено задихаючись, вимовила вона. — Як я виглядаю?
— Як найкраща наречена Європи, — поцілував він її в носик. І визвірився на водія: — Хто знав про наш маршрут?
— Я нікому не казав, — повернув до Гайдука бліде, наче засохле від страху обличчя Крук. — Стривайте, коли підписував путівку в Богошитської, вона дуже цікавилася, в якій церкві, де… А я саме повернувся з Пирогова… Після того, як домовився про весілля. Вона за вас дуже раділа. Мабуть, хотіла, щоб ви її запросили.
«На похорон її свій запрошу — подумав Гайдук, — fucken dyed bitch».
— Ви в порядку пане генерале? — ніжно притулилася до нього Оля. — Ще не передумали вінчатися на лінії вогню?
Вона, на щастя, не зрозуміла тої смертельної небезпеки, яка їх щойно спіткала. «Хто виконавці? — похмуро міркував Гайдук. — Наші нездари чи «Вовки Півночі»? Схоже, що аматори. Варяги не залишили б жодного шансу Ми щасливчики сьогодні».
Туман уже майже розтанув. Вони звернули на територію колишнього ЗЕК-116. «Козак Мамай» легко вискочив на пагорб — туди, де влітку 2077 року стояли з Невінчаним. Перед ними знову відкрилася ця земля, але нічого ідилічного в ній не залишилось. Наче художник, що змалював цю нову картину, мав усього дві фарби: чорну і білу, змішуючи які, досягав небаченого розмаїття усіх відтінків сірого кольору — навіть білі колись церкви стали на цій картині тьмяно–сірими, а поверхня ставків здавалася мертвою, наче риб'яче око.
Біль сповнив Гайдукове серце: так болісно, так до нестями безнадійно любить син своїх батьків, які ще зовсім недавно були сповнені сил, молоді й гарні, а сьогодні — смертельно хворі, виснажені, бліді й упокорено смиренні перед відходом у вічність. Не можна було з цим змиритися.
«Козак Мамай» наблизився до майдану, на якому стояла церква, і Гайдук зі здивуванням відзначив, що храм уже відновлений, охайно пофарбований — слідів пожежі не залишилось. Шинок також залатали картоном та фанерою. Біля церкви стояла група людей, серед яких був священик у святкових золотаво–рожевих ризах, що вирізняли його з–поміж темного одягу селян.
Священик — старий сухенький дідок з білим, як у кульбаби, пушком замість бороди — ступив назустріч Гайдуку та Олі.
— В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, — перехрестив він молодих. — Чекаємо на вас, пане генерале.
Крук почав виносити з «Мамая» весільні дари — свіжоспечені хлібини, пляшку іспанського хересу для весільної чаші, кільця ковбаси, свіжі китайські овочі, темно–червону банку розчинної кави «Taster's Choice» і навіть торт «Київський», замовлений Гайдуком у спеццеху їдальні № 1 для членів ЦКР.