Час великої гри. Фантоми 2079 року
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час великої гри. Фантоми 2079 року». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
Він вилив коричневу воду з відра до бака, закрутив пробку зафіксувавши ІТ спеціальним замком.
— Сідайте.
Гайдук сів поряд зі Шморгуном. Той натиснув кнопку запалювання — і одразу двигун тихо завуркотів. «Шевроле» зрушив з місця.
— Цієї води вистачить на двісті кілометрів! — закричав Шморгун, хоча в салоні було тихо. — Ще й акумуляторні батареї зарядяться на чотириста кілометрів.
— Здорово! — захоплено вигукнув Гайдук, переймаючись Шморгу–новим ентузіазмом. — Так у чому справа? Чому в Києві майже немає транспорту? що це за рідина?
— Я називаю це «Валер'янові краплі». Бо я Валер'ян. Це мій винахід.
— Вітаю вас, чудово. Нобелівську премію одержите.
— Але ці балаболки не визнають, — махнув рукою в напрямку Києво–Могилянської академії.
— Як не визнають?
— Якийсь академік затесався серед членів ЦКР, каже, що це суперечить законам фізики. Правда, сам він мовознавець. Гоголь якийсь.
— А скільки у вас цього… цих крапель? На скільки автомобілів вистачить?
— Навалом. Хоч на десять, хоч на сто тисяч. Тільки треба маленьку штучку у двигун поставити.
Шморгун витягнув з бардачка алюмінієвий пристрій, схожий за формою і розміром на гранату–лимонку, дав його Гайдукові.
— Це додаток до системи запалювання.
Вони зробили кілька стрімких кіл по площі, здіймаючи фонтани бризок з калюж.
— А для «черепах» можете зробити пальне?
— Питань нема, — знову закричав Шморгун. — Ми з Круком, вашим пілотом… ну, водієм «Мамая», працюємо над цим. Справа не в пальному.. Он його скільки, — він на повному ходу влетів до калюжі, перетворивши «Шевроле» на глісер. — Справа в електроніці. Наскільки вона пошкоджена і чи пошкоджена взагалі. В мене є кілька людей, які петрають у цьому. Вони налагодили радіозв'язок з Варшавою, концерти з Лондона слухають.
Гайдук відчув, що майже любить Шморгуна. Йому навіть цей крик сподобався й манера Шморгуна легко ставитись до технічних проблем Великої Темряви.
Нарешті вони повернулися до будинку Контрактів. Гайдук вийшов з «Шевроле», не помітивши на радощах, що по самі щиколотки вліз до калюжі.
— Що вам треба? Яка допомога?
— Хочу до вас, пане генерале… Не можу з тими мудаками, — Шморгун також стояв у калюжі, не звертаючи на цю невеличку водну перешкоду жодної уваги. — Не хочу займатися трупами, сміттям. Я приведу з собою групу електриків, технологів… Але я вимагаю свободи і довір'я. Я ні з ким не хочу ділитися своїми винаходами. У мене є на все патенти, але там не вистачає деяких технічних деталей… «Валер'янових крапель»… Ви чули про «Чорнобиль-30»? Там у мене друзі працюють. Там такі потужності, відновимо все… Тільки домовтесь з Волею, щоб до вас відпустив…
Шморгун продовжував вигукувати свої ідеї — поодинокі перехожі, що йшли площею в бік China‑town, щоб закупити свіжі овочі, здивовано зупинялися на мить, щоб поглянути на рудобородого дивака. А Гайдук уже не слухав його, думаючи, що це — перший щасливий ранок за останні два роки: спочатку Оля, тепер — оцей божевільний винахідник, в якого Гайдук повірив одразу, бо знав, що такі люди існують, треба їх лише знайти. Люди, які все вміють робити власноруч, все зладнати з якихось провідків та мікрочипів, з мотузок і цвяшків, зможуть оживити мертві двигуни і верстати, генератори струму і лінії радіорелейного зв'язку Поки є на землі такі люди, техногенна цивілізація не загине. «Господи, як багато часу я згаяв, блукаючи в пітьмі, придивляючись до страждань людських, не роблячи нічого позитивного», — подумав він і раптом почув голос Олі:
— Ігорю Петровичу! Ви ж застудитесь! Я до вас!
Вона перетинала Контрактову площу з боку академії. Зарожевіла від бігу й холоду задихаючись, стала на краю калюжі й подала йому руку щоб витягти з води.
— Що ви робите? — обурено накинулася на Гайдука, як на неслухняну дитину — А якщо до неділі розхворієтесь? Яка безвідповідальність! А ви, брате Шморгун! Вашу проповідь чути у Фролівському монастирі. Ви не знайшли кращого місця?
Гайдук дивився на Олю, наче вперше її побачив: невже ця молода красуня стане його дружиною? Чорний берет з тризубом був хвацько натягнутий по самі брови, а вилицювате обличчя з широко поставленими очима світилося щастям.
— Вас терміново кличе Василь Воля.
— Не забудьте про мене сказати, — нагадав Шморгун, сідаючи в «Шевроле».
Оля, взявши Гайдука за руку наче школярка молодшого братика з дитсадка, попрямувала у напрямку бібліотеки, де засідав голова ЦКР Василь Воля.
28
На дверях приймальні, куди Оля підвела Гайдука, висіла табличка, намальована олійними фарбами, — немовби вишиваний полтавський рушник, на якому вигаптуваний напис: