Час великої гри. Фантоми 2079 року
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час великої гри. Фантоми 2079 року». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
— Ні з ким нічого не хочу! — вигукнула вона й зіскочила з ліжка. Стояла гола перед ним, прекрасна у своїй молодості й праведному гніві. Світанок сірими півтонами малював примарні обриси її тіла, на якому не було засмаги і двох білих смуг — від ліфчика і трусиків, як у дівчат до Вибуху. Гайдукові стало її жаль, бо вже другий рік це дівча не знало сонця та інших радощів довибухового часу.
— Іди сюди, замерзнеш, — поцілував її у живіт.
— Я народжу вам дітей. Гарних, білявих, як я… ну може, чорнявих. Теж непогано. Розумних, як ви… Поїдемо з ними до Болгарії, до Созополя… Там є казкове місце — Санта Маріна. Як уві сні — зелене, чисте, добре. Мене тато і мама туди возили, коли я маленькою була. Там рай для дітей — пляжі піщані. Чорне море тепле, повітря сухе. Ви будете плавати з дітьми.
— А якщо я плавати не вмію? — притягнув її до себе Гайдук.
— Я вам рятувальний жилет куплю, — поцілувала його Оля. — Дві дівчинки і один хлопець.
— Навпаки.
— Ну добре, — засміялася вона. — Коли підемо?
— Куди?
— Ігорю Петровичу — заблагала вона. — Ніколи не думала, що ви такий тупий… Ви казали про сім років. Та невже ви думаєте, що я така курва, що секс для мене означатиме все? Для мене кохання не вимірюється довжиною пеніса. Це зовсім інше. Ви нічого не зрозуміли…
— Це ти нічого не розумієш, бо молода дурепа, — закричав він у відчаї, бо вже майже змирився з її божевільною ідеєю. — Ти не знаєш ще, яку скажену роль грає в житті секс. Скільки він приносить щастя і нещасть. Але не в сексі справа, а в тому що я помру набагато раніше, ніж ти. Ти хоч це розумієш? Ти хочеш стати наймолодшою в Європі вдовою? Ти хочеш, щоб тебе називали моєю донькою, коли ми з'являтимемося разом у публічних місцях? А якщо народиться дитина, мене називатимуть дідусем… і всі казатимуть — це не його дитина, а його ад'ютанта… Хочеш, щоб мені присилали анонімні листи з рогами, домальованими до моєї огидної пики? А коли я захворію, стану немічним, ти хочеш судно під мене підкладати? Така молода красуня… Хочеш спаплюжити собі життя?
— Хочу, хочу… Помовчте, бо я хочу, — відкрилася вона йому, допомагаючи легко увійти в себе, і застогнала: — Хочу, хочу, хочу!
Ніяких дискусій більше не виникало, бо вони знову поринули в короткий сон солодкого знесилення і прокинулись лише о восьмій ранку.
— Я їсти хочу, — жалібно сказала вона.
— Дозволяю тобі зробити яєчню з беконом і заварити міцну каву.
— Швидше піднімайтеся, пане генерале, бо проспимо їдальню з бурдою, — поспіхом одягалася вона.
— Я згоден, — підвівся Гайдук. — Стань моєю дружиною. Я офіційно прошу твоєї руки. Ми повінчаємося у неділю. Я знаю де. А потім підемо до шлюбного офісу. Але все ОДНО: ти — божевільна. А я старий дурень.
Вона зупинила на півшляху процес одягання.
— Неправда. Ми ідеальна пара. І чого ви досі лежите і втупилися очима в мене? Я соромлюсь… Адже я ще не ваша дружина… Сьогодні перший щасливий день за останні роки.
Вона обійняла його і міцно поцілувала.
27
До Гайдука прийшов Шморгун — керівник Бюро з відбудови Києва. Одягнений був просто і практично: стара плетена шерстяна шапочка з довгими вухами, зелена фінська куртка для єгерів з тканини, що підігрівалася спеціальною батареєю, міцні чоботи, утеплені ззовні собачим хутром. Скинувши шапочку і куртку і акуратно розчесавши руду бороду, цей лисий чоловік з великим інтересом оглянув кімнату Гайдука; не знайшовши нічого, гідного уваги, сів на дерев'яну лавку, що стояла попід стіною, і витягнув з торби–тайстри невеличку пластикову каністру.
— Пропоную експеримент. Можете дати мені два–три літри чистої води?
— Можна, — всміхнувся Гайдук. Набрав у відро кип'яченої питної води з бака, що стояв у коридорі. Шморгун на око прикинув кількість води у відрі й відлив туди трохи коричнюватої рідини з каністри. Ретельно перемішав лінійкою, вмочив пальці, потер їх і понюхав. Залишився задоволений.
— Ходімо, — покликав Гайдука. — Можна не одягатися, це швидко.
Вони вийшли на майдан, що відділяв будинок Контрактів від Києво–Могилянської академії. Перед фасадом будинку з його величними чотирма колонами дорійського ордера стояв старенький «Шевро–ле–лугар» 20б5 року випуску кольору «металік». Комбінація бензинового двигуна з акумуляторними батареями. Шморгун витягнув з багажника жерстяну саморобну лійку встромив її до горловини бензобака.
— Можете подивитися показники. Бензин на нулі.