Забуте вбивство
- Автор: Кристи Агата
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб сімейного дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0581-2 (укр.)
- Переводчик: Віктор Шовкун
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Забуте вбивство». Краткое содержание книги:
РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ
Адреса
«Роял Кларенс» був найдавнішим готелем у місті. Він мав приємний вигнутий півколом фасад, і в ньому панувала атмосфера давніх часів. Тут досі оселялися переважно ті родини, які приїздили на місяць на узбережжя моря.
Міс Нарекот, що сиділа за столом у приймальні, була повногрудою дамою сорока семи років зі старомодною зачіскою.
Вона підвела голову й подивилася на Джайлза, що його її проникливі очі оцінили як «одного з наших приємних клієнтів». І Джайлз, який мав добре підвішеного язика й умів знаходити підхід до людей, коли в цьому виникала потреба, розповів їй досить переконливу історію. Він побився об заклад зі своєю дружиною, чи її мачуха жила в цьому готелі вісімнадцять років тому. Дружина сказала, що вони ніколи не розв'яжуть свою суперечку, бо всі старі реєстри на цей час у готелі давно вже повикидали, але він їй сказав: «Нісенітниця!» Такий респектабельний заклад, як «Роял Кларенс», зберігає свої реєстри не менш як сотню років.
— Ну, не зовсім так, містере Рід. Але ми зберігаємо книги, де написані візити наших давніх постояльців. До речі, там можна знайти дуже цікаві імена й прізвища. Так, у нас зупинявся одного разу король, коли він був ще принцом Вельським, принцеса Олдемар Гольштайн-Ротц мала звичай приїздити сюди кожної зими зі своєю фрейліною. Бували в нас також знамениті письменники, й містер Довер, художник-портретист.
Джайлз відповідав їй, як годилося, з великою цікавістю та респектом, і незабаром священний том, у якому зберігалася інформація про візити того року, що їх цікавив, був принесений і покладений перед ним.
Спочатку йому показали кілька знаменитих імен, а потім він сам перегорнув сторінки до місяця серпня.
Атож, там і справді був запис, який він шукав.
Майор і місіс Сетаун Ерскін, Енстел-Мейнор, Дейт, Нортумберленд, 27 липня — 17 серпня.
— Ви мені дозволите переписати звідси одну адресу?
— Звичайно, містере Рід. Вам треба папір і чорнило? О, ви маєте авторучку. Пробачте, мені треба вийти до зовнішнього офісу.
Вона покинула його з розгорнутою книгою, Джайлз переписав потрібну йому інформацію.
Повернувшись у Дім-на-Горі, він знайшов Ґвенду в саду — та стояла, нахилившись над трав'яним бордюром.
Вона випросталася й подивилася на нього із запитанням у погляді.
— Тобі пощастило?
— Думаю, що так.
— Енстел-Мейнор, Дейт, Нортумберленд, — прочитала Ґвенда тихим голосом. — Атож, Едіт Паджет сказала, що вони були з Нортумберленда. Цікаво, чи вони досі живуть там?
— Нам треба поїхати й подивитися.
— Так, так. Ліпше буде поїхати. Коли?
— Якнайшвидше. Завтра? Замовимо машину й поїдемо. Я покажу тобі трохи більше Англії.
— А якщо вони померли — або виїхали, і там живе хтось інший?
Джайлз стенув плечима.
— Тоді ми повернемося, щоб дослідити інші лінії. Я написав Кеннеді, до речі, і попросив його надіслати мені ті листи, які Гелена написала йому після свого від'їзду — якщо він досі їх має — і зразок її почерку.
— Я думаю, нам треба зустрітися з іншою служницею, з Лілі, тією, котра почепила бантик на Тома.
— Цікаво, що ти раптом пригадала її, Ґвендо.
— А й справді цікаво. І я пригадала також Тома. Він був чорний із білими плямами й мав троє гарних кошеняток.
— Кошеняток? Том?
— Атож, ми називали його Томом, а потім виявилося, що то Пусі. Ти ж знаєш, як буває нелегко визначити стать кота. Але цікаво, ще сталося з Лілі? Едіт Паджет, схоже, зовсім згубила її з виду. Вона була родом не звідси, і після тих подій у Сент-Кетрін знайшла для себе місце десь у Торкі. Вона написала їй звідти раз або двічі, але на тому все й закінчилося. Едіт чула, ніби вона одружилася, але не знає, з ким. Якщо ми знайдемо її, то довідаємося набагато більше.
— І від Леоні, швейцарської дівчини.
— Можливо, але вона була іноземка й, мабуть, не дуже розуміла, що там відбувалося. Ти знаєш, я її зовсім не пам'ятаю. Ні, саме від Лілі ми довідаємося найбільше, я відчуваю це. Лілі була доскіплива й спостережлива… Я в цьому переконана, Джайлзе, тож опублікуймо в газеті ще одне оголошення, у якому ми звернемося конкретно до неї — до Лілі Ебот, так її звали.
— Гаразд, — сказав Джайлз. — Ми це спробуємо. Але завтра ми обов'язково поїдемо на північ і спробуємо щось довідатися про Ерскінів.
РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ
Материн син
— Назад, Генрі, — сказала місіс Фейн, звертаючись до астматичного спанієля, чиї безбарвні очі світилися жадібністю. — Ще одного коржика, міс Марпл, поки вони гарячі?