Лис та інші детективні історії.
- Автор: Дочинець Мирослав Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Карпатська вежа
- ISBN: 978-966-8269-37-7
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Лис та інші детективні історії.». Краткое содержание книги:
Інші детективні історії об'єднані одним головним героєм — слідчим Правиком, який, шукаючи злочинні сліди, водночас шукає сенс життя, міру справедливості і милосердя.
— Ні.
— Вона бере до писка галузку і повільно, дуже повільно, заходить у воду. Блохи перебираються на галузку, а лисиця пускає її за водою.
Його й справді притягували ці очиці — блискучі зеленкуваті живинки, що, здавалося, насміхаються з тебе, а інколи ніби щось просять. І він здогадався, що саме просить лисиця. З дроту, як учив Тухлий, зігнув гачок і легко відімкнув замок. Лисиця сторожко понюхала повітря волі і беззвучно сплигнула на землю. Він довго марудився з сіткою, щоб відірвати її від дошки, а відтак знову замкнув колодку.
Сині «тужурки» не могли йому пробачити своєї ганьби. Він знав, що готується «темна», і був готовий. Коли вночі навалилися з подушками, він вив'юнився з-під грудомахи тіл і чиркнув сірником. Смолоскип із клоччя освітив спальню. І він кинувся на кривдників, розмахуючи вогненним кийком, шмагаючи ним їх голі тіла. Зчинився вереск, ґвалт, розкидані іскри тліли на ковдрах і простирадлах. Добре, що увірвалися вихователь із сторожем і не дали спалахнути пожежі…
Директор остаточно вирішив позбавитися від нього, з'ясовував формальності. Але всі відкараскувались від такого. Крім Кука. Той доручив йому збирати черв'яків і равликів для сов, яких звали Цезар і Клеопатра. Равлика вибирали з мушлі і на шпичці простягували в клітку. Сови прицільно били дзьобами і, допомагаючи собі кігтями, роздирали здобич. У їх холодних бундючних вічках не було ніякого прохання, ніякого тепла.
«Тужурки» його вже не зачіпали. Вчителі теж. Усе поступово вляглося.
Щовечора «жаб'ятник» шикували на лінійку. Директор, лисий черевань у короткуватих штанях, підсумовував день, розбирав, хто як виконав завдання. «Жаб'ятник» шив матраци для в'язниць, і після уроків усі, крім найменших, займали свої робочі місця в просторому цеху-бараку. Одні складали у форми клоччя, другі зв'язували його, треті нарізали тканину, четверті зшивали її в мішок, п'яті пакували клоччя в матрацні мішки, а ще одні зашивали їх і відносили на склад. Підпилі майстри керували виробничою артіллю і припиняли пустощі замашною мотузякою.
По роботі дітей передавали в руки вихователів, які вели їх на вечерю, а звідти на лінійку. Там викликали з рядів штрафників і лінюхів, які сачкували, і перед строєм словесно їх шпетили. Далі оголошувався розклад на завтра, а відтак жовто-зелена кудлата колона рухалася до своїх спалень. Діти неохоче брязкали тазиками з холодною водою, скидали на табурети костюми і залізали під кусючі сині ковдри з витруєним хлоркою написом «Ноги».
Хлопчачий вихователь на прозвисько Глист, з рідким прилизаним волоссям і чиряками на шкірі, мірно рипів чоботами, поки братія не затихала. Бувало, він виходив на десять-двадцять хвилин і тоді зграя шибеників зривалася з ліжок — у спальні зчинявся такий несусвітний розгардіяш, що дзвеніли кришки відер з водою. Одні стрибали на інших і душили їх, замотували в простирадла, били ремінцями, хлюпали воду під ковдри, мазюкали ваксою, гамселили подушками одні одних, закидали в труси заздалегідь заготовлених жуків і хробаків…
Ця вовтузня чинилася в темній глухій тиші, бо тим, хто пищав і рюмсав, затуляли роти рушниками… Якщо вихователь вривався у спальню й запалював світло раніше, ніж завершувалося побоїще, то каральна акція була неминучою. Ті, кого він устиг помітити, за наказом роздягалися догола і виходили в самих черевиках у коридор. Штрафники шикувалися обличчям до стіни, сплівши руки на потилиці. Глист ішов до своєї комірчини за тоненьким ошкуреним вербовим прутиком.
Світло в коридорі вимикалося, і в тьмавій підсвітці дворового ліхтаря розпочиналася екзекуція. Хлоп'як, котрого штрикав ціпочком Глист, повертався до нього і покаянним речитативом хлипав: «Я такий-то, брудна скотина і невдячна сволота, розгнівав свого любимого вихователя Семена Борисовича Глістера і зараз прошу за це пробачення. Дорогий Семене Борисовичу, даю чесне піонерське слово, що ніколи більше не завдам вам прикрощів і буду сумлінно виконувати всі ваші настанови й побажання».
Глист зі зловтішною посмішкою нахилявся і стьобав прутиком хулігана по члену. Той смикався, скімлив, а вихователь зловісно запитував:
— Будеш таке ще робити?
— Ні.
І знову прутик різко опускався на бідолашну посинілу плоть.
— Будеш?
— Ні-і-і-і!
Наставала черга іншого. Глист нікуди не поспішав. Часу до підйому було вдосталь. Інтернатівець на прізвисько Лисеня ще не потрапляв йому на гачок. Не тому що він не брав участі в нічних побоїщах, а тому що він заздалегідь уловлював кроки за дверима і вчасно опинявся в ліжку. Але він знав, як Глист карає порушників дисципліни. Знав про нього й дещо інше. Діти сором'язливо розповідали про це, та й сам не раз дослухався.