Тварина, обдарована розумом
- Автор: Мерль Робер
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Переводчик: Григорий Николаевич Филипчук
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Тварина, обдарована розумом». Краткое содержание книги:
— Ви теж не спите? — спитала.
— Ні, — відповів Севілла, обернувшись до неї. Він опинився перед її лагідними очима та ласкавою усмішкою.
«Щастя таке незвичне, — мислив він, — що й визначити важко, коли воно приходить до тебе і чи був ти щасливий між двома масовими вбивствами — протягом двадцяти недовгих років, що відділяють світові війни: другу від першої і другу від третьої, нашої, тієї, що вже стукає у двері й буде, мабуть, останньою, бо після неї вже не буде чого руйнувати». Але ж цієї миті, коли в останньому припадку лютувала буря, сумніву не виникало, що він збагнув усю повноту щастя, воно йому дарувало життя, яке тріумфально пульсувало, шаленіло, мов смерч, що стукотів у дах над головою, хвилями накочуючись на черепицю. Від могутніх ударів здригалася старезна хатина, а в їхній кімнатці безперестану деренчали віконні засувки, червоні фіранки від раптового подуву вітру надималися й злітали вгору, мов повітряні кулі. Навколо будиночка струменіла й вирувала вода з такою люттю, що Севіллі здавалося, наче повінь зірвала його з підвалин і понесла виповненими водою луками. Серед озера плавали стовбури дерев, топилася худоба, зникали в плесі автомобілі, спливали королівські пальми, що їх звалювала на землю буря. Де був колись берег, тепер виднілися тільки дашки затоплених душових кабін. Бурхлива течія штовхала їх і несла у відкрите море. Тільки їхній ковчег, що також кудись плив, здавався самотнім острівцем світла й тепла в цьому безладному світі.
— Це — поразка, — мовила Лізбета рішучим тоном, відштовхнувши від себе тарілку. Севілла й Арлетта, пообідавши, зразу ж зникли, але решта загону затрималася в їдальні. Це була єдина кімната, в якій кондиціонувалося повітря. Вночі було душно, тому вони задихалися і мовчали. Лізбета повторила:
— Це — поразка.
Здавалося, що короткі шорти ось-ось тріснуть на її м’язистих стегнах. А коротке кучеряве волосся надавало їй вигляду пастуха. Коли вона розмовляла, в кутику губ ворушилася цигарка. Можна було дивуватися, що ці опасисті груди, які ледь огортав темно-зелений бюстгальтер, належали особі з широченними раменами й такою непоказною статурою.
— Я одягну курточку, — сказав Пітер. — Через оце кондиціоноване повітря ніяк не можу збагнути, холодно мені чи душно.
Він простяг довгі засмаглі ноги на вільний стілець.
— Я не розумію, як ти посміла сказати, що це — поразка, — провадив він, — ще двох тижнів не минуло відтоді, як Бессі у нас.
Підвівся Боб Меннінг і граціозно витягнув свої гнучкі довгі руки. Пітер і Майкл були в шортах. Серед хлопців лише Боб носив світло-голубі штани з гострими складками; курточка в нього застебнута на всі ґудзики, широкий комір а ля Шеллі зовсім прикривав граціозну шию. Темна голова його була схилена трохи набік, ніс із горбиком, прямий, чуб зачесаний на англійський манір — у проділ. Боб не впрівав, пахнув лавандою й мав такий вигляд, ніби його зовсім свіжого й відпрасованого дістали зі скрині.
— Я такої самої думки, що й Лізбета, — мовив приглушено він. — Подивімося правді в очі: це — поразка. Чого ми чекаємо від цього одруження? Цілющого шоку, який мав би дати Іванові нову віру в себе.
– І збільшити його творчий порив, — озвалася Лізбета з ноткою сарказму в голосі. — Прошу, не забувай про творчий порив, що дозволив би Іванові здолати вирішальний етап і перейти від слова до речення. А в результаті все відбулося навпаки.
— Ні, не навпаки, — заперечила Сьюзі, поклавши свою пухленьку руку на спинку Пітерового стільця.
Той повернув голову праворуч і закохано подивився на Сьюзі. Який у неї правильний, суворо окреслений профіль! Такий профіль мала тільки вона. Яка відвертість, чесність. Вона справжнісінька мати, тільки молодша. Пітер заперечував Лізбеті, бо не полюбляв її тону. По суті його вражали ці нападки. Але якщо Сьюзі виступила на його боці проти Лізбети, то це набирало цілком іншого змісту, виходило, що він мав слушність.
— Як то не навпаки, — з презирством мовила Лізбета. — Чого тобі ще треба!
— Даруй, що я наважилася заперечити тобі, — докинула Сьюзі, і Пітер тихенько засміявся. — Однак Іван після парування став щасливішим, рухливішим і агресивнішим, чого ми не сподівалися…
Вона замовкла, зиркнувши на Меггі, котра як ніколи в оцій сукні з великими червоними й жовтими квітами здавалася бридкою й рум’янощокою. Меггі не проронила ні слова. Мовчазно опустила очі. Цікаво, що вона навіть не поспішала захищати свого бога — Севіллу.