Бунт моїх колишніх

— Справді, — Віка тільки тепер усвідомила, яка ж важлива моя роль у її справі, — якби не ти, моя кухня і далі б мала пристойний вигляд… На додачу, я не знаю, що можуть означати ці записи. Слухай, може, зателефонуємо Георгію? Напевне, він зможе покинути своє відрядження задля такого випадку… Витрати я компенсую…

Мені раптом страшенно захотілось погодитися з Вікторією. Жорик, звичайно, впорався б із усім цим, знайшов Шурика, захистив мене від того нещасного Когось… Але, звичайно, до смерті закидав би мені, що я відразу не розповіла про Шурчині дивні замовлення. Чому я справді не призналася Жорикові про першу появу Відвідувача? З власних амбіцій? Заради бажання довести свою самостійність? Якби я поводилася інакше, зараз із Шуриком усе було б гаразд.

— Тоді мені доведеться зізнатися в причетності до справи, — сказала я вголос. — І Жорик ніколи не пробачить мені самодіяльності, тобто того, що я погодилася працювати з Шуриком. Ніколи не пробачить, що я не розповіла йому про погрози Когось… Можеш, звичайно, дзвонити, але цим ти зіпсуєш мені особисте життя!

— Якщо не подзвоню, то зіпсую собі, — крізь зуби процідила Віка.

Я й сама не знала, що тут можна вдіяти.

Жорик завжди вмів телефонувати в найбільш слушні моменти.

— Катерино, а де це ти о такій порі?! — Жорик відчутно нервувався.

Нічого не приховаєш від цього типа!

— Якби міг, то замкнув би вдома! — обурилась я. — На жаль, нічим оригінальним тебе не потішу. Всього-на-всього в подруги гостюю. До речі, тут Вікторія хоче тобі дещо сказати.

Я прикрила мікрофон долонею.

— Вирішуй сама, — якомога байдужішим тоном кинула я, віддаючи їй трубку.

Кілька секунд ми з Вікою напружено дивилися у вічі одна одній. Лише чималий досвід такої гри в переглядання врятував обох: жодна не спалахнула під поглядом подруги, що буквально ладен був спопелити.

— Привіт, Жорику. Катря справді в нас. Я залишу її тут ночувати. Ми ж так давно не бачилися, — безтурботно защебетала Вікторія, котра нарешті, видно, таки прийняла рішення. — Не хвилюйся. Як приїдеш, забереш свою Катерину. Навіть викупу за неї не проситиму.

— Зараз він скаже, що ти йому ще доплатиш, аби він погодився мене взяти назад, — прокоментувала я.

— Що? Доплатити? — уже відповідала Вікторія трубці. — Ти не оригінальний, Катя щойно пророкувала ці твої слова.

Вікторія передала мені трубку. Мене завжди вражала її здатність миттєво перевтілюватися. За мить до того вона весело сміялася з Жорика, а тут знову прибрала трагічного виразу.

— А звідки ти знаєш, що я не вдома? — згадала я, про що неодмінно слід запитати в Георгія.

— Дзвонив на домашній телефон.

— Не довіряєш?

— Просто жахливо схотілося почути твій голос.