Вибрані твори. Том III
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2010
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-4-8
- Переводчик: за ред. Владислава Носенка
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том III». Краткое содержание книги:
Андершафт. Невже моя дочка так легко впадає в розпач? Чи можливо це — сягнути аж у глиб людської душі й не лишити там жодного сліду?
Барбара (з проясненим обличчям). О, ви маєте рацію, він не може тепер загинути; де була моя віра?
Казенс. О, розумний, розумний дияволе!
Барбара. Може, ви диявол, але іноді Бог говорить вашими устами (схоплює батькові руки й цілує їх). Ви вернули мені щастя, я глибоко відчуваю його, але душа моя збентежена.
Андершафт. Ти дечого навчилася. А це спочатку справляє таке враження на людину, ніби вона щось утратила.
Барбара. Ну що ж, поведіть мене на вашу фабрику смерти й дайте мені можливість ще дечого навчитися. Можливо, що за цією жорстокою іронією ховається якась вища правда. Ходімо, Доллі. (Виходить).
Казенс. Мій янгол-охоронець! (До Андершафта). Геть! (Іде за Барбарою).
Стівен (спокійно біля письмового стола). Ви не повинні звертати уваги на Казенса, тату! Він дуже симпатичний, добрий малий, але він вивчає грецьку мову й, природно, трохи ексцентричний.
Андершафт. Так, це цілком правильно! Дякую, Стівене, дякую! (Виходить; Стівен, протекційно посміхаючись, поважно застібає пальто й іде до дверей. Леді Брітомарт, одягнена для виходу, відчиняв двері, раніш ніж він устигає підійти до них. Вона оглядається, шукаючи інших, дивиться на Стівен а й, не кажучи ні слова, повертається, щоб піти).
Стівен. (збентежено). Мамо...
Леді Брітомарт. Не перепрошуй, Стівене, і не забувай про те, що ти переріс свою матір! (Виходить).
Перівейл-Сент-Андрю лежить між двома горбами в Мідлсексі; воно розташоване на узгір’ї горба, що лежить ближче до півночі. Це місто, де майже нема диму, з білими будинками, дахами із зеленого шиферу або червоних черепиць, з високими деревами, лазнями, дзвіницями й стрункими димарями, мальовничо розташоване й мальовниче само по собі. Кращий вигляд на місто відкривається з узгір’я, що лежить на віддалі півмилі на схід, де відбуваються проби вибухових речовин. Фабрика сховалася в глибині долини, й верхівки її димарів підносяться, як величезні кеглі. Уздовж гребеня цього узгір’я йде бетонна площадка з бруствером, що нагадує фортецю, бо на ній стоїть величезна гармата здавненого Вульвіцького зразку, що обернена в бік міста. З внутрішнього боку бруствера є високі східці, що на них можна сидіти. Барбара спирається на поруччя й дивиться на містечко. Праворуч неї стоїть гармата, ліворуч — кут майстерні, що збудована на палях; до дверей цієї майстерні йдуть сходи, що мають троє або четверо східців. Двері відчиняються наверх, і біля порога є невеличка дерев’яна площадка, в кутку на ній стоїть пожежний бак. Бруствер стрімко уривається біля майстерні й лишає вузький прохід, що є початком дороги, яка веде через фабрику в місто. Ззаду гармати стоїть тачка з величезним конічним набоєм, що на ньому намальована червона смуга. Далі від бруствера з того ж боку, біля дверей у контору, що так само, як майстерня, є найлегшим типом будови, стоїть крісло.
Барбара. Ну що?
Казенс. Ані проблиску надії! Все довершено, надзвичайно, реально. Не вистачає тільки собору, щоб перетворити це пекельне місто на місто небесне.
Барбара. Чи довідалися ви, чи зробили щось для старого Пітера Шерлі?
Казенс. Йому дали роботу сторожа й табельника. Він дуже нещасний. Він вважає роботу табельника за розумову працю й каже, що він до цього не звик. І його житло таке розкішне, що він не наважується користуватися з кімнат і ховається в комірці.
Барбара. Бідний Пітер!
Стівен наближається з міста. Він несе польовий бінокль.
Стівен (із захватом). Чи оглянули ви все? Чому ви нас залишили?
Казенс. Я хотів оглянути все, що не призначено для моїх очей, а Барбара хотіла заохотити робітників до балачки.
Стівен. Чи знайшли ви що-небудь, варте догани?
Казенс. Ні. Вони звуть його «Денді Анді» і пишаються з того, що він спритний старий шахрай. Але тут усе жахливе, дивоглядне, неморальне, невимовно довершене.
Сара (входить). Боже, що за місце! (Підходить до тачки). Чи бачили ви лікарню? (Сідає на набій).
Стівен. Чи бачили ви бібліотеки й школи?
Сара. Чи бачили ви танцювальну залу для бенкетів у Таун-Голі?
Стівен. Чи були ви в страховій касі, в пенсійній касі, в будівельному об’єднанні, в різних кооперативних організаціях?
Андершафт виходить із контори з пакою телеграм у руках.
Андершафт. Ну що ж, чи все ви оглянули? Шкодую, що мене відкликали (вказуючи на телеграми) вісті з Манджурїї.
Стівен. Добрі вісті, сподіваюся?
Андершафт. Чудові!
Стівен. Нова перемога японців?
Андершафт. О, не знаю! Хто перемагає, нас це не стосується. Ні, добрі вісті в тому, що військовий дирижабль дав блискучі наслідки. Після першого використання він знищив ущент форт, де було триста солдатів.
Казенс (з майданчика). Це були опудала?
Андершафт. Ні, справжні солдати. (Казенс і Барбара обмінюються поглядами. Потім Казенс сідає на східці й затуляє обличчя руками. Барбара серйозно кладе руку йому на плече, а він підводить на неї очі, де вираз іронії та відчаю). Ну, Стівене, якої ти тепер думки про це місце?
Стівен. О, надзвичайної! Це найвище досягнення щодо організованости. Одверто кажучи, любий тату, я був дурень. Я ніколи не думав про те, чим це все є: про цю надзвичайну передбачливість, про організаційний талант, про адміністративні здібності, про фінансового генія, про величезний капітал, витрачений на це все. Я повторював сам собі, проходячи вашими вулицями: «Мир має свої перемоги, не менш уславлені, ніж війна». У мене виникає тільки одне побоювання щодо цього всього.
Андершафт. Вислови його.
Стівен. Я не можу не думати про те, що ця дбайливість, яка передбачає всі потреби ваших робітників, може підточити їхню незалежність і послабити в них почуття відповідальності! І хоч який смачний чай, що його нам подали в цьому розкішному ресторані — як тільки вони умудрилися дати нам за три пенси таку розкіш, як тістечка, варення й вершки, я не можу зрозуміти! — проте ви повинні пам’ятати, що ресторани підривають родинне життя. Погляньте, наприклад, на континент. Чи певні ви, що таке пещення справді добре відіб’ється на вдачі ваших робітників?
Андершафт. Бачиш, мій любий хлопче, якщо ти будуєш цивілізацію, ти повинен вирішити, чи турботи й хвилювання бажані, чи ні. Якщо вирішити, що вони бажані, то, я гадаю, просто не слід сприяти розвиткові цивілізації; і в такому разі турбот і хвилювань буде досить на те, щоб перетворити нас усіх на янголів. Але коли ти приходиш до іншого висновку, ти маєш бути послідовний. Проте, Стівене, нашим вдачам тут ніщо не загрожує. Досить тривоги завдає те, що ми можемо щохвилини злетіти в повітря.