Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах
- Автор: Энглунд Петер
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7506-2
- Переводчик: Н. В. Третякова
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах». Краткое содержание книги:
Петер Енґлунд показує, як настрій і сприйняття війни людиною змінюється від захоплення та ентузіазму до тотального страху і ненависті… Автор таким чином уклав щоденникові записи, що події розгортаються послідовно. Ми можемо побачити війну місяць за місяцем водночас на всіх фронтах.
Примітка верстальника: Цією книгою видавництво «Фоліо» продовжує ганебну практику перекладу не з оригіналу, а з російського перекладу. Численні описки й сліди гуглтранслейта верстальник по змозі виправив (перелік додається).
Рафаель де Ногалес не знав, куди йому податися. Повертатися додому він не хотів. Але не міг він «і нічого не робити, адже це означало б загибель якщо не від голоду, то вже напевне від туги». Випадкова зустріч із турецьким послом у Софії вирішила справу: де Ногалес завербувався в армію супротивника. На початку січня він записався на службу до турецької армії, а за три тижні залишив Константинополь[76] і вирушив на фронт на Кавказ.
Залишивши позаду білі гори, вони скачуть повз маленькі форти, що є зовнішньою частиною фортеці. Над ними сіре небо. Воно накрило «цю Богом забуту землю немов свинцевою кришкою». То там, то тут вони бачать щойно вириті окопи, — а можливо, це братські могили? Йому трапляються задубілі трупи. Він бачить, як їх гризуть собаки. (Пізніше вони дізнаються про епідемію тифу.) Нарешті вони вступають до Ерзурума. Місто має невибагливий вигляд: вузькі вулички, завалені снігом. Але, незважаючи на мороз, в Ерзурумі вирує життя: на базарі рядами сидять купці в шубах, схрестивши ноги, і курять «свій вічний кальян». У гарнізоні — безперервний рух: військові частини, посильні, каравани з вантажем зброї. Тут розташована штаб-квартира Третьої армії або того, що від неї залишилося.
Після обіду де Ногалес прибуває до коменданта фортеці, полковника.
Воєнні дії припинені через мороз і глибокий сніг. Ніхто не наважиться почати ще одну зимову кампанію після катастрофи початку року, коли 150 тисяч солдатів вирушили в похід і лише 18 тисяч повернулися назад. Навіть росіяни, які пишалися такою великою. несподіваною перемогою, вичікували в неприступних горах просто навпроти міста Кепрюкей.
Час від часу чутно далекий гуркіт російської артилерії. Він луною віддається між гір, і зверху, з Арарату, іноді сходять лавини: «Велетенські білі крижані маси повзуть униз і падають з гребеня на гребінь, зі скелі на скелю, поки з неймовірним гуркотом не обрушуються на тихі береги Араксу».
42
Рана, яку він отримав тієї ночі в ущелині, виявилася незначною. І тепер він знову на фронті, після того як підлікувався в госпіталі в Будапешті та пройшов реабілітацію, займаючись закупівлею коней для армії[77] в угорському прикордонному місті Маргіта. Там, до речі, встиг закрутити роман із дівчиною з буржуазної сім'ї, суворих правил, приголомшливо стрункою і високою, — утім, роман так нічим і не увінчався.
Блукання карпатськими ущелинами і перевалами стомлювали монотонністю та відсутністю конкретних результатів. За останні місяці обидві сторони відвоювали собі якісь шматочки територій, втративши значну кількість людей, насамперед через морози, хвороби і брак їжі[78]. Келемен і сам відчував запах, що ширився навкруги: старі трупи відтавали на весняному сонечку, а до них додавалися нові. Мало хто говорив тепер про швидке завершення війни.
Військова частина Келемена знаходиться зараз за лінією фронту і виконує здебільшого поліцейські функції, охороняючи довгі, звивисті колони обозів з їжею, що постійно повзуть цими сльотавими дорогами. Це було легким заняттям. І безпечним. Він зовсім не поспішав на передову. Зі своїми гусарами він часто зупинявся на постій у порожніх школах угорських сіл. Так було і сьогодні. Пал Келемен занотовує у своєму щоденнику:
У зруйнованих шкільних класах, завалених соломою і перетворених на брудні стійла, парти стоять як перелякане стадо тварин, розгублених, загнаних, що розбрелися хто куди, а чорнильниці нагадують відірвані від одягу ґудзики і лежать ніби сміття по кутках і віконних нішах.
На стіні висять текст національного гімну з музикою, карта Європи. Чорна дошка перекинута на вчительську кафедру. На книжковій полиці зібрано зошити, хрестоматії', олівці й крейду. Усе це дрібниці, але вельми красномовні, принаймні для мене, адже я годинами вдихав саму лише гидь. Коли в цих шкільних книжках я прочитав прості слова — земля, вода, повітря, Угорщина, прикметник, іменник, Бог, — я знайшов подобу душевної рівноваги, без якої так довго метався хвилями, наче піратський корабель, без керма і вітрил.
43
76
Навіть турки в цей час називали місто саме так — Konstantiniye.
77
Кінський ремонт — так називалися коні, якими замінювали поранених або убитих тварин.
78
Від початку року австро-угорська армія втратила близько 800 тисяч чоловік убитими й пораненими, але насамперед — померлими від хвороб та обмороження. Ці цифри стали відомі лише після 1918 року. Усі держави засекречують свої втрати. Розголошення кількості жертв уважають мало не державною зрадою.