Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах
- Автор: Энглунд Петер
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7506-2
- Переводчик: Н. В. Третякова
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах». Краткое содержание книги:
Петер Енґлунд показує, як настрій і сприйняття війни людиною змінюється від захоплення та ентузіазму до тотального страху і ненависті… Автор таким чином уклав щоденникові записи, що події розгортаються послідовно. Ми можемо побачити війну місяць за місяцем водночас на всіх фронтах.
Примітка верстальника: Цією книгою видавництво «Фоліо» продовжує ганебну практику перекладу не з оригіналу, а з російського перекладу. Численні описки й сліди гуглтранслейта верстальник по змозі виправив (перелік додається).
Смеркає. Дерева обступають їх дедалі щільніше. Вони в серпневому лісі. Тут дев’ять днів тому тривали тяжкі бої, коли німці оточили і знищили вщент XX корпус Булгакова[74]. А тепер переможці ретирувалися, залишивши за собою тихе, безлюдне поле бою. Утім, не таке вже й безлюдне.
Колона вершників рухається вперед, і Літтауер бачить якісь дивні стоси, немов уздовж лісової дороги нагромаджені дрова. І все ж щось не сходиться. Це вочевидь не дрова, зважаючи на їх розміри, і взагалі не схоже на деревину. Один корнет прямує до них і відразу ж повертає назад: ні, це не дрова, це штабелі людських тіл.
Місцеві жителі мали поховати загиблих. Але їм поки не вдалося завершити цього ритуалу. Ліс став місцем жорстокого кровопролиття. Військові з'єднання зненацька зітнулись у страшній метушні. Раз у раз спалахували ближні бої, цілком хаотичні. У той час як оточені російські частини тіснилися на маленькому п’ятачку, відчайдушно намагаючись прорватися. Літтауер був приголомшений. Він ніколи не бачив нічого подібного.
Деякі острівці полів і лісів були буквально встелені трупами — і німців, і росіян. Під нас минулої битви в цих місцях німецькі та російські солдати вочевидь переслідували одне одного по п'ятах і полягли, ніби шари пирога. Неможливо було з'ясувати, де свої, а де ворог. Невеликі групи обстрілювалися з найнесподіваніших напрямів і з близької відстані.
Літтауер прямує далі, з жахом вдивляючись в моторошні застиглі картини. Ось він бачить батарею: люди й коні застигли в своїх звичайних позах, усі вони мертві. Він бачить піхотну роту, яка полягла зразковим строєм: усю її скосив кулеметний вогонь, усі мертві. Бачить півдесятка санітарів, які лежать у ряд із навантаженими ношами, і всі вони також мертві. Бачить одягнутих у сіре німців, які лежать купою: вони марно намагалися сховатися під кам'яним містком, але всі вони тепер мертві. Бачить обоз російського полку.
Усі коні та всі люди були вбиті під час переправи через міст. Останнім у цьому ряду виявився візок священика. Він також загинув, сидячи у своєму візку.
Вони зупинилися на постій у селі. Будинки були переповнені тяжко пораненими росіянами, яких німці не чіпали відступаючи. У деяких у ранах ворушилися хробаки. Сморід стояв нестерпний. Літтауер не зміг ночувати в будинку. Він ліг спати у дворі, просто в снігу.
39
Зима незабаром завершується. А разом з нею — і лютневий наступ німців. В обох випадках йдеться про феномени, абсолютно непередбачувані, незважаючи на закони метеорології та плани стратегів. І коли полк Лобанова-Ростовського готується до бою — останнього або передостаннього, невідомо, — щоб зайняти малесенький горбок на лінії фронту або знищити ворожу позицію, або здійснити інший задум, що можна роздивитись у всій повноті лише на штабних картах масштабу 1:84 000, — починається сильна хуртовина.
Цю зиму в північно-західній Польщі можна назвати жахливою. Остання атака Гінденбурґа не мала особливого ефекту. Лінія фронту росіян у північно-західній Польщі пересувалася зовсім трохи то туди, то сюди, але в цілому залишалася незмінною.
Андрій Лобанов-Ростовський служив у гвардійської дивізії — тому типі надійних елітних з'єднань, що використовували в ролі «пожежних» і яких посилали на найнебезпечніші ділянки. Але він знову уник тяжких боїв. Спочатку захворів у Варшаві, потім пересідав з потяга на потяг і їхав то в одному, то в іншому напрямку, поки генерали вирішували, де ж його дивізія найпотрібніша: «Те, що військове керівництво в паніці не могло ухвалити певного рішення, свідчило про те, що ситуація змінювалася щохвилини». Зрештою вони зупинилися в Ломжі. Дивізія вирушила на лінію фронту, на північний захід від міста, позначеного на карті. «І коли наблизився ворог, ця лінія дійсно стала фронтом».
Завершувалася зима, а з нею — і зимові бої. Тепер уже йшлося про битву «місцевого значення». Заметіль не повинна була перешкодити наступу росіян згідно з планом. І знову Лобанов-Ростовський є лише глядачем. У цій ситуації він як сапер не затребуваний. Він уважав жахливим, що війна або, швидше, генерали не бажають скоритися перед силами природи: «Звуки артпідготовки і гарматного вогню змішувались із завиванням вітру і заметіллю». Втрати були надзвичайно великими, навіть за мірками цієї війни, бо багато поранених просто загинули від переохолодження. А ті з них, хто вижив у сніговій бурі та при низьких мінусових температурах, дістали обмороження. Госпіталі були переповненими солдатами з ампутованими кінцівками.
74
Оточення і знищення XX корпусу було єдиним справжнім успіхом для німців під час їхнього лютневого наступу, однак німецька преса тут-таки заволала про їхні перемоги, не втративши нагоди вдарити в Танненбергський барабан. Звісно ж росіяни зазнали великих і навіть страшних втрат. Разом з тим утрати німців були також значними і до того ж майже марними.