Шизґара
- Автор: Батурин Сергій
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-86-7
- Жанр: Контркультура
Электронная книга - «Шизґара». Краткое содержание книги:
Читач разом із героями довідається, хто топив купальників на Центральному пляжі Києва, як купити машинку для фальшування грошей, які побоїща гриміли на ковзанці Центрального стадіону, де в Києві був гастроном Яма, де плавав лапоть і ще масу цікавих і корисних речей. Київський міський сленг, наївна романтика першого кохання, вулиці рідного міста — складові, що роблять роман Сергія Батурина непересічним свідченням тієї епохи.
– І що би ти зробив? — скептично подивився на приятеля Сорока. — З катера вистрибнув би? І потім, я не впевнений, що це саме він.
— Окуляри носи, — нечемним тоном порадив Олексій. — Ксюха теж недобачає? Якби ти сказав, вона би глянула, і якщо це був він, сказала би нам. І ми би всі його запам'ятали.
— Ага, Ксюха ж теж їх бачила. Так, про Ксюху я й не подумав… — засмутився спец із гри на ударних. — Ну, нічого, поїдемо назад — глянемо, — спробував він заспокоїти себе й друга.
— Ми назад знаєш, коли поїдемо? — урезонив його Алекс. — Як сонце збереться сідати, дурний твій припудрений на тебе весь день там чекати!
Він як у воду дивився: таки коли ввечері вони переправлялися назад, на каменях гатки нікого, схожого на «припудреного» знайомця Сороки, не було.
18. Демон
«Ох, ні хера собі!» — подумав Демон і відчув, як адреналін швидше погнав кров по жилах. Він стояв на гатці з вудкою й дивився, як з дебаркадера на великий коритоподібний катер сідав зі своєю нарваною галасливою подругою довгий та патлатий недобиток, що з ним «артілі» не поталанило нещодавно на «Супері-8». Повторно зустрічати своїх жертв ще не доводилося, та головним було не це: разом із тим оглашенним на причалі юрмилася ціла контора чуваків із чувіхами. Поряд із ним якийсь мускулястий спортсмен обнімав за талію шедевральну темноволосу герлу в короткому сарафанчику й з дуже гарними ніжками, тут же — м'язистий рудий гевал у квітчастій тенісці й у військовій тропічній панамі, поряд — рослий довгоногий плечистий модник із неймовірно гожою — хоч зараз в кіно знімай — русявою дівулею, біля них підтягнутий жилавий юнак з густою чорною шевелюрою тримав за руку юну миленьку білявку, з ними ще якісь — всього людей із п'ятнадцять, але з того, як вони весело перекидалися репліками з іншими компаніями, було зрозуміло, що це їде на Золотий пляж цілий район, що їх тут мало не повний катер — сотня, як не більше. Якщо довгий чи його дівчина зараз помітять Демона — все, хана: їм бігти до місця, де гатка виходить на берег, метрів двадцять, та й то по піску, а йому — всі сорок п'ять, та по будь-як наваленим здоровенним каменюкам. Те, що цей рославий незграба у себе на районі аж ніяк не в шнурках ходить, було зрозуміло з того, як ним віталися хлопці з інших групок, що підходили до причалу. За такого, гляди, проведуть таку масову виховну роботу, що й за місяць не відлежишся…
Катер загорлав сиреною, прибрав трап, віддав швартови, відвалив від дебаркадера, потужно пінячи воду за кормою, й розвернувся носом в бік протилежного берега. «Пронесло», — подумав ватажок хуліганської «артілі», і тут довготелесий патлач, бездумно ковзнувши поглядом по гатці раз і другий, раптом зачепився поглядом за Демона й свердлив його очиськами, поки здоровенний «лапоть» пропливав мимо. «Якщо він навіть підніме ґвалт, — холодно розрахував ватаг жорстокої зграї, — з борту вони не стрибатимуть, бо сенсу нема: якщо навіть пустяться плавця, поки вони дістануться гатки, я буду далеко на березі, а там — шукай вітра в полі!» Був ризик, що вони зворотнім рейсом і повернуться, але поки ця посудина перетне широку дніпровську протоку й дочалапає до пляжу, поки розвантажиться-завантажиться й прийде назад, хвилин двадцять пройде, отже, час ще був. І парубок почав спокійно розбирати свої дві складані бамбукові вудки по чотири коліна кожна й скручувати снасті. Він витягнув садок, скептично огледів улов: чотири краснопірки, два окуні й три плоскирки. Не густо, але не випускати ж, насправжки! Це була не та людина, щоб власноруч випустити свою здобич!
Він пройшов парком, перетнув Набережне шосе й попрямував до трамвайної зупинки. Йому треба було в бік Подолу. От і добре, що не засидівся на риболовлі, бо треба готуватися до від'їзду. Одне тільки муляло: чому патлатий не показав його своїм корешам, тоді би ймовірність вирахувати кривдників збільшувалася в сто разів. Не пізнав? Навряд чи. Он як вилуплявся. Чи вирішив, що помста — це його особиста справа? На його місці Демон би так не думав.
Те, що Сорока просто не добачав й побоювався помилитися й вказати друганам на невинну людину, щоб, не дай Боже, їй не перепало ні за що, Демону на думку не спадало: сам би він такими проблемами ні в якому разі не переймався: ну, вломили би не тому — і що з того, вперше чи що?
Підійшов напівпорожній трамвайний потяг, зчеплений з двох вагонів, він сів у другий, і, коли той рушив, юнак подумки дав дулю в бік Золотого пляжу: мода показувати факи кулаком із відкляченим середнім пальцем прийшла значно пізніше, разом із американськими відеофільмами.
Завтра «артіль» розпадеться до вересня: спочатку виробнича практика, потім канікули.