Гаррі Поттер і таємна кімната
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-34-2
- Переводчик: Морозов Віктор
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і таємна кімната». Краткое содержание книги:
— Вони могли сторіччями зберігати ключі від Таємної кімнати! — припустив Рон. — Передавати їх від батька до сина.
— Ну… — невпевнено протягла Герміона, — може, й так.
— Але як це довести? — спохмурнів Гаррі.
— Є один спосіб, — поволі вимовила Герміона, зиркнувши на Персі на тому краю кімнати і ще більше стишивши голос. — Це, звичайно, нелегко. І небезпечно, дуже небезпечно. Треба порушити, здається, мало не півсотні шкільних правил.
— Якщо десь за місяць, або й більше, ти надумаєш це пояснити, то скажеш нам, добре? — роздратувався Рон.
— Добре, — холодно озвалася Герміона. — Для Цього нам треба проникнути у слизеринську вітальню і поставити Мелфоєві кілька запитань, але так, щоб він не збагнув, що то ми.
— Але ж це неможливо! — здивувався Гаррі, а Рон усміхнувся.
— Ні, можливо, — заперечила Герміона. — Треба тільки дістати трохи багатозільної настійки.
— Що це? — запитали водночас Гаррі й Рон.
— Кілька тижнів тому про неї на своєму уроці згадував Снейп.
— Ти гадаєш, на уроках зілля й настійок ми не маємо іншої роботи, як слухати Снейпа? — буркнув Рон.
— Ця настійка трансформує одну людину в іншу Подумайте про це! Ми могли б перетворитися на трьох слизеринців. Ніхто б не здогадався, що то ми. Мелфой міг би розповісти нам що завгодно! Може, він і зараз вихваляється десь у слизеринській вітальні, — якби ж ми могли його чути!
— Ця багатозільна штука мене трохи лякає, — насупився Рон. — А що, як ми назавжди лишимося слизеринцями?
— З часом вона втрачає свою силу, — нетерпляче махнула рукою Герміона, — а от дістати рецепт буде дуже важко. Снейп казав, що він є в книжці під назвою "Найпотужніші настійки", яка зберігається в бібліотеці у відділі службової літератури.
На жаль, існував тільки один спосіб узяти книжку зі службового відділу — мати письмовий дозвіл котрогось учителя.
— Ой, нелегко буде пояснити, навіщо нам ця книжка, — засумнівався Рон. — Усі відразу здогадаються, що ми хочемо зробити якусь заборонену настійку.
— Мені здається, — заперечила Герміона, — що, переконавши когось, ніби нас цікавить тільки теорія, ми мали б шанс.
— Ой, перестань, ніхто з учителів на таке не купиться! — скривився Рон. — Хіба якийсь останній дурень.
— РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ —
Скажений бладжер
Після прикрої пригоди з ельфами професор Локарт уже не приносив живих істот до класу. Натомість читав учням уривки зі своїх книжок, а іноді відтворював найдраматичніші епізоди з них.
Здебільшого він просив Гаррі допомогти йому з тими театралізаціями, тож Гаррі — хоч-не-хоч — мусив виконувати ролі то простого трансильванського селянина, котрого Локарт вилікував від словоточивого прокльону, то снігової людини з нежитем, то вампіра, який після зустрічі з Локартом не їв нічого, окрім салатів.
На одному з уроків захисту від темних мистецтв Гаррі знову стояв перед усім класом, щоб виконувати роль вовкулаки. Можна було б і відмовитись, але він мав поважну причину не псувати Локартові настрою.
— Ану, Гаррі, голосно завий!.. Чудово! А тоді, ви не повірите, я кинувся на нього, — отак! — збив на землю, — раз! — тримав однією рукою, а другою приставив до горла чарівну паличку! А потім зібрав усю свою силу і виконав надзвичайно складне заклинання "Гоморфус"! Вовкулака жалібно заскавулів, — давай, Гаррі! Пронизливіше!.. О, чудово! — і шерсть раптом зникла, кігті зменшились, і він знову перетворився на людину… Просто, але ефектно! І тепер іще одне село довіку буде прославляти мене як героя, який звільнив бідолашних людей від щомісячних жахливих нападів вовкулаки.
Задзвонив дзвоник, і Локарт підвівся.
— Домашнє завдання: скласти вірш, присвячений моїй перемозі над вовкулакою з Ваґа-Ваґа! Автор найкращого твору отримає книжку "Я — магічний" з моїм автографом!
Учні почали розходитися, а Гаррі подався в кінець класу, де на нього чекали Рон і Герміона.
— Готові? — прошепотів Гаррі.
— Тільки нехай усі підуть, — нервово озвалася Герміона. — Гаразд…
Міцно затиснувши в руці аркуш паперу, вона попрямувала до Локартового письмового столу, а Гаррі з Роном — услід за нею.
— Е-е… пане професоре Локарте! — затинаючись, почала Герміона. — Я б хотіла… взяти з бібліотеки цю книжку. Для позакласного читання. — Тремтячою рукою вона простягла аркуш паперу. — Але річ у тому, що вона у відділі службової літератури, і треба, щоб хтось з учителів підписав дозвіл. Я певна, що вона допоможе мені краще зрозуміти ваші слова з "Упертих упирів" про отрути сповільненої дії.
— Ах, "Уперті упирі"! — вигукнув Локарт, беручи в Герміони аркуш і задоволено усміхаючись. — Мабуть, то моя найулюбленіша книжка! Вона тобі сподобалась?
— О, так! — у захваті підтвердила Герміона. — А як винахідливо ви впіймали того останнього упиря в капкан із чайного ситечка!
— Ну… гадаю, ніхто не заперечить, якщо я трохи допоможу найкращій учениці року, — приязно сказав Локарт, витягуючи довжелезне павичеве перо. — Гарне, правда? — хибно витлумачив він гримасу на Роновім обличчі. — Звичайно я вживаю його для автографів.
Локарт вивів свій величезний підпис із закру-тасами і віддав дозвіл Герміоні.
— Ну, Гаррі, — почав Локарт, а Герміона тим часом неслухняними пальцями склала дозвіл і запхала його в торбинку, — завтра, здається, перший у сезоні матч із квідичу? Ґрифіндор проти Слизерину, так? Я чув, що ти здібний гравець. Я теж був ловцем. Мене запрошували до національної збірної, але я вирішив присвятити своє життя боротьбі з темними силами. Але, якщо захочеш потренуватися зі мною особисто, звертайся без вагань. Я зажди радий поділитися досвідом із гравцем-початківцем.