Гаррі Поттер і таємна кімната
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-34-2
- Переводчик: Морозов Віктор
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і таємна кімната». Краткое содержание книги:
— Пам'ятаєте ту воду на підлозі? Звідки вона взялася? Хтось уже витер її.
— Вона була тут, — сказав Рон, пройшовши кілька кроків повз Філчеве крісло й показуючи пальцем. — Біля цих дверей.
Він узявся за мідну клямку і раптом відсмикнув руку, як обпечений.
— Що там? — стривожився Гаррі.
— Я не можу туди зайти, — прохрипів Рон, — Це дівочий туалет.
— Ой, Роне, таж там нікого немає! — підійшла до нього Герміона. — Хіба що Плаксива Мірта. Ходімо подивимось.
Не звертаючи уваги на великий напис "Туалет не працює", вона відчинила двері.
То був найпонуріший, найнеприємніший туалет, До якого коли-небудь заходив Гаррі. Під великим потрісканим і вкритим плямами дзеркалом простягся цілий ряд щербатих кам'яних умивальників. Мокра підлога відбивала невиразне світло кількох недогарків, що чаділи у свічниках; дерев'яні дверцята кабінок були облуплені й пошкрябані, а одні з них, наполовину зірвані з завісів, похитувались.
Герміона приклала пальця до вуст і підійшла до останньої кабінки.
— Привіт, Мірто! Як справи? — сказала вона. Гаррі й Рон підійшли теж. Плаксива Мірта плавала в туалетному бачку, видушуючи прищик на підборідді.
— Це дівочий туалет, — підозріло глянула вона на Рона й Гаррі. — Вони не дівчата.
— Ні, — погодилася Герміона. — Я просто хотіла їм показати, як… е-е… тут гарно.
Вона невиразно махнула рукою в бік старого брудного дзеркала й мокрої підлоги.
— Запитай, чи вона щось бачила, — ледь чутно попросив Герміону Гаррі.
— Що ти там шепочеш? — глянула на нього Мірта.
— Нічого, — швидко озвався Гаррі. — Ми просто хотіли запитати…
— Я не хочу, щоб за моєю спиною про щось перемовлялися! — проказала Мірта, ковтаючи сльози. — Я все відчуваю, хоч і померла!
— Мірто, тебе ніхто не хоче образити, — пояснила Герміона. — Гаррі тільки…
— Мене ніхто не хоче образити! Отакої! — завила Мірта. — Моє життя у цій школі було таким жалюгідним, а тепер ще й хочуть спаскудити мою смерть!
— Ми хотіли запитати, чи ти останнім часом не помічала чогось дивного, — швидко додала Герміона, — бо під час Гелловіну перед дверима цього туалету хтось напав на кицьку.
— Чи ти бачила тут когось того вечора? — запитав Гаррі.
— Я не звертала уваги! — драматично проказала Мірта. — Півз мене так образив, що я прийшла сюди і намагалася сама себе вбити. Але потім я, звичайно, пригадала, що я… що я…
— Уже мертва, — підказав Рон.
Мірта заридала, знялася в повітря, а тоді перевернулася й пірнула в унітаз сторч головою, забризкавши їх і зникнувши з очей. Судячи з приглушених ридань, вона забилася в якийсь вигин каналізаційної труби.
Гаррі й Рон роззявили роти, але Герміона втомлено знизала плечима й сказала:
— Якщо чесно, сьогодні Мірта була майже веселою. Гаразд, ходімо звідси.
Гаррі ледве встиг зачинити двері, за якими чулися булькітливі Міртині схлипування, як пролунав гучний голос, від якого всі аж підскочили.
— РОНЕ!
На сходах завмер геть приголомшений Персі Візлі, на грудях якого виблискував значок старости.
— Це дівочий туалет! — зойкнув він. — Що ви там…
— Просто дивилися, — знизав плечима Рон. — Чи нема яких слідів, розумієш…
Персі аж роздувся, нагадавши Гаррі місіс Візлі.
— Забирайтеся звідси! Геть! — замахав він руками, відганяючи їх. — Невже вам байдуже, що можуть подумати? А ви знову прийшли сюди, коли всі вечеряють!
— А чого б не прийти? — обурився Рон, зупинившись і люто зиркнувши на Персі. — Слухай, ми ту кицьку й пальцем не чіпали!
— Я так і казав Джіні, — сердито озвався Персі, — але вона й досі думає, що вас виженуть; я ще ніколи не бачив її такою засмученою, вона вся в сльозах! Ти хоч би подумав про неї, усі першокласники тільки про це й говорять.
— Це якраз тобі начхати на Джіні! — розгнівався Рон, вуха якого почервоніли. — Ти тільки боїшся, щоб це не завадило тобі стати старостою школи!
— Знімаю з Ґрифіндору п'ять очок! — відрубав Персі, потираючи пальцями значок старости. — Сподіваюся, це буде наукою для тебе! Більше ніяких детективних розслідувань, бо я напишу мамі!
І він подався геть, а його шия була така ж червона, як Ронові вуха.
Того вечора Гаррі, Рон і Герміона посідали у вітальні якомога далі від Персі. Рон і далі мав кепський настрій, раз по раз ляпаючи чорнилом на своє домашнє завдання з заклинань. Коли він неуважно взявся за чарівну паличку, щоб витерти чергову ляпку, вона підпалила йому пергамент. Спалахнувши, наче пергамент, але від злості, Рон із ляскотом закрив свою "Стандартну книгу заклинань, 2-й курс". На подив Гаррі, Герміона зробила те саме.
— Хто ж то міг бути? — сказала вона тихенько, наче продовжуючи розпочату розмову. — Хто хотів би повиганяти з Гоґвортсу усіх сквибів і учнів маґлівського роду?
— Ану, подумаймо! — вдаючи збентеженість, сказав Рон. — Хто ж це вважає за покидьків усіх учнів маґлівського роду?
Він подивився на Герміону. Герміона невпевнено глянула на нього.
— Якщо ти маєш на увазі Мелфоя…
— А кого ж іще! — вигукнув Рон. — Ти ж чула, як він казав: "Бруднокровці, тепер ваша черга!" Слухай, та варто тільки глянути на його гидку щурячу морду, аби зрозуміти, що то він!
— Мелфой — спадкоємець Слизерина? — скептично мовила Герміона.
— Подивися на його родину, — додав Гаррі, також закриваючи книжку. — Вони всі були в Слизерині, він завжди цим вихваляється. Вони цілком можуть бути нащадками Слизерина. Його ж батько такий лихий!