Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.
- Автор: Кіндратенко А. М.
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.». Краткое содержание книги:
Загальноприйняте уявлення про гунів як про кочові азійські орди, що прийшли в Русь-Україну з Азії, яке подається в монографіях, підручниках та посібниках, є безпідставним наслідком фантазії на історичну тему, не грунтується ні на яких археологічних, етнографічних, лінгвістичних чи історичних даних, і має бути відхилене як хибне
На відміну від сучасних українців, які при нагоді, а часто і без будь-якої нагоди.-говорять, що вони люди тихі, мирні, богобоязливі та смиренні, так що й мухи не зобідять (за що нас усі справедливо й б'ють), наші предки часто ходили у військові походи для покарання кривдників та грабежу. Основним елементом їхньої військової організації було ополчення. Очевидно, своїх ватажків вони обирали так, як пізніше запорожські козаки обирали кошових та отаманів, а коли князівська влада зміцніла — під проводом князів. В разі необхідности кожен чоловік, здатний носити зброю, ставав воїном. У війську були піші (більшість) та кінні загони. Слов'яни були хоробрими, що відзначають давні автори, а їхнє військо — багаточисельне. Візантійський імператор Маврикій так описував військо слов'ян: "Кожний озброєний двома невеликими списами (очевидно, для метання, бо для чого ж два — А.К.), деякі мають також щити, міцні, але їх важко переносити (отже, були могутніми, сильними воїнами — А.К.). Вони використовують також дерев'яні луки з невеликими стрілами,-які змочують особливою сильно діючою отрутою". Були озброєні також мечами," бо для ближнього бою чи для бою в густому лісі списи малопридатні. Про військові методи та прийоми слов'ян Маврикій писав: "Битися зі своїми ворогами вони люблять в місцях, що поросли густим лісом, в тіснинах (межигір'ях), на урвищах; з вигодою для себе користуються засідками, раптовим нападом, хитрощами, вдень та вночі винаходять багато різноманітних засобів. Досвідчені вони також і в переправах через річки, в цьому відношені найкращі з усіх людей".
З цього опису випливає, що індивідуально слов'янські воїни були сильнішими, спритнішими та метикуватішими за своїх противників, бо такі методи бою передбачають особисту та розумову перевагу; аби ми не знали, що то є опис дій наших вояків-предків середини 1-го тисячоліття, то могли б подумати, що то опис військової тактики запорожців. Іван Ефеський в першій половині VI ст. відносно слов'ян зазначав: "Вони навчилися вести війну краще, ніж римляни". Разом з готами слов'яни ходили і в морські походи на човнах (подіях) по Понтійському (Руському) морю принаймі в 267 та 269 роках.
Черняхівська культура існувала біля 300 років, від II до середини V століття. Її зникнення пов'язане не з діями гунів, як вважають деякі дослідники, а з утворенням на її теренах, і навіть значно обширніших, ранньосередньовічної слов'янської культури після розгрому римлян в першій половині V століття. "Корінне слов'янське населення, незважаючи на події, пов'язані з навалою гунів, не покинуло своїх земель" [16, с.97]. Отже, "гунів" чомусь не цікавили зернові сховища, одяг та багаточисельні слов'янські отари худоби, більше того, "кочові тюрки (чи монголоїди) - гуни" виступили на захист антів у їхній війні з готами. Якщо є Божі чудеса, то це — одне з найбільших, і воно мусить бути записане у святці язичників, поклонників Перуна. Під час "навали гунів" постраждали південні райони, де справді багато черняхівських поселень було знищено [16, с.162]. Це саме ті райони, де жили готи та, очевидно, ті "гуни", що їх підтримували. Чи не є це свідченням того, що насправді "гуни" були не прийшлими кочовиками, а місцевим населенням, саме тією його частиною, яка не постраждала від "навали гунів"? Отже, як фрагментарний опис Амміаном "лісових гунів", так і хід історичних подій засвідчують, що ті гуни набирають яскраво вираженого життя та військової тактики антів-праукраїнців.
Черняхівська культура відзначалася своїм досконалим високохудожнім гончарським посудом та значною кількістю великих поселень. І те, і друге пізніше зникли. У зв'язку з цим виникає низка запитань, зокрема:
Чи було зникнення гончарного виробництва наслідком припинення провінційно-римського впливу?
Чи були ті великі поселення протомістами?
Чому вони виникли? Чому вони зникли?
Чи було це регресом у суспільному розвитку? тощо.
Ті дослідники, які в становленні Черняхівської культури вбачають вирішальне значення провінційно-римського впливу, так пояснюють занепад гончарного виробництва в VI ст.: