Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.
- Автор: Кіндратенко А. М.
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.». Краткое содержание книги:
Загальноприйняте уявлення про гунів як про кочові азійські орди, що прийшли в Русь-Україну з Азії, яке подається в монографіях, підручниках та посібниках, є безпідставним наслідком фантазії на історичну тему, не грунтується ні на яких археологічних, етнографічних, лінгвістичних чи історичних даних, і має бути відхилене як хибне
Житла черняхівців, які знаходять археологи, здебільшого були заглиблені у грунт. Найпоширенішим типом були землянки або напівземлянки площею від 10 до 20 м2, хоч зустрічаються житла і менші, і більші. В таких оселях взимку було тепліше, а влітку прохолодніше. В них могли жити від 4 до 7 осіб. Окрім заглиблених у землю, археологи знаходять також багато наземних жител. Очевидно, їхня відносна кількість була більшою, ніж трапляється дослідникам, бо після згнивання чи згорання археологічний слід залишається на поверхні й швидше, ніж заглиблений, руйнується внаслідок діяльности людини чи природи. Виявляють і досить великі будівлі, дво- та багатокамерні, площею ЗО, 40 і навіть 60 м2 кожна. А як пише Пріск Панійський, сучасник тієї доби та очевидець тих подій, у князів та знаті були хороми-палаци, подібні до хоромів князів пізніших часів.
М.Брайчевський так оцінює житлові приміщення смердів черняхівської доби: "Загалом конструкція житлових будинків, характерних для черняхівської культури, цілком подібна до конструкції сучасної української хати, добре відомої етнографічне в лісостеповій смузі. Можна твердити, що виникнувши на початку нової ери, цей тип житла без принципових змін проіснував в межах лісостепу протягом двох тисячоліть, і лише в радянський час став поступово витіснятися новим, більш досконалим типом будинку на фундаменті" [15, с.189].
Для людей тієї доби житла були нічліжкою, місцем приготування та прийняття страви, а значну частину часу людина проводила в полі, в лісі, на річці, біля худоби, в походах. В більшости жител всередині було вогнище, а в деяких — глиняні або кам'яні печі. Димоходів не було — печі топилися по-чорному, а дим виходив в отвір у стелі. Стінки жител плели з пруття й обмазували глиною, але зустрічаються й глинобитні стіни. Оселі багатих чи знатних людей були зрубними. Зустрічаються печі та вогнища за межами споруд, які використовували, очевидно, влітку, коли обігрівати житло не було потреби. Такий тип жител у першій половині 1 тисячоліття нової ери властивий для всієї Східної та Центральної Європи не залежно від етнічного походження.
Померлих поселян або спалювали, а залишки закопували в горщиках, або ховали в ямах. Поховання з трупоспаленням характерні для слов'ян та фракійців, а з трупопокладанням — для скито-сарматів. За похованнями, а також за залишками частин одягу, що не зотліли чи не згоріли (прикраси, защібки, пряжки тощо) їх і розрізняють археологи.
Основним заняттям черняхівців, як і слов'ян взагалі, було сільськогосподарське виробництво, а головною галуззю - землеробство. Як показують мовознавство, етнографія та археологія, землеробство у наших предків склалося ще в сиву давнину. Для обробки землі застосовували плуг, рала (попередник плуга) та мотики. Як тяглову силу використовували коней та велику рогату худобу. Врожай зернових збирали серпами, косами користувалися у меншій мірі, головним чином для заготовки сіна.
Про давність землеробства на нашій землі свідчить красива легенда, яку в середині V ст. до Р.Х., майже за дев'ять століть до описуваних нами подій, записав у Скіфії "батько історії" Геродот: "У тій країні, що спершу була безлюдною, вродилася [перша] людина на ймення Таргітай. Вони кажуть, що його батьками були Зевс та дочка Борисфена... З такого от роду походить Таргітай. Він мав трьох синів: Ліпоксая, Арпоксая й наймолодшого Колоксая. О тій порі впало з неба на скіфську землю золоте знаряддя: плуг, ярмо, сокира і коряк (чаша). Побачив це старший і швидко пішов узяти, але як наблизився, золото почало горіти. Він перелякався [й відступив], а тоді надійшов середульший — з ним сталося те саме; їх [обох] відстрашило палаюче золото. Але як приступив наймолодший, воно погасло й він заніс його додому. Коли старші брати довідались про це, відразу ж оддали владу наймолодшому... [Від тих братів пішли скіфські племена]. Всі вони називаються сколотами від імені царя [Колоксая], а скіфами нарекли їх греки" [20, 5;6].
З цієї легенди можна зробити багато цікавих висновків, зокрема: вона була створена землеробським народом, про що свідчать знаряддя праці — плуг, ярмо та сокира; задовго до Геродота творці легенди були землеробами й користувалися плугом; легенда має місцеве походження, про що свідчить походження матері Таргітая — дочка Борисфера (Борисфен — давня назва Дніпра); легенда була записана Геродотом від скитів-кочівників, які нею обґрунтовували своє походження, отже, був якийсь генетичний зв'язок між ними та землеробами, які цю легенду створили. Розглядаючи генезис народів, ігнорувати останній висновок ніяк не можна.