Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.
- Автор: Кіндратенко А. М.
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.». Краткое содержание книги:
Загальноприйняте уявлення про гунів як про кочові азійські орди, що прийшли в Русь-Україну з Азії, яке подається в монографіях, підручниках та посібниках, є безпідставним наслідком фантазії на історичну тему, не грунтується ні на яких археологічних, етнографічних, лінгвістичних чи історичних даних, і має бути відхилене як хибне
Що стосується коряка, то це посудина для прийняття вина, а швидше медовухи, яка вживалась при відправі служби Божої або просто при молінні. У Пріска Панійсько'ґо є такий фрагмент. Коли його з візантійським послом запросили на учту до Аттила, то на порозі приміщення "виночерпії подали нам по туземному [скіфському] звичаю келих, щоб і ми помолилися перше, ніж сідати" [9.68]. Очевидно, людині того часу здавалось, що легке запаморочення наближає її до Бога. Та чара з вином ("кров'ю Господньою"), якою користуються священники християнського обряду під час відправ, має, очевидно, дуже давнє язичеське походження.
Основними зерновими культурами були просо та пшениця. Дослідник українських хлібних першослів Святослав Магдебура пише, що в харчовому раціоні давньоукраїнців здавна точилося суперництво пшениці і проса, причому, з початковою перевагою проса. Приміром, у матеріалах дев'яти поселень зарубинецької культури, яка була попередницею черняхівської культури антських племен, перше місце за кількістю уламків кераміки і густотою відбитків зерен на окремих черепках посідає просо звичайне, на другому місці — пшениця кількох видів, далі ячмінь, потім жито [19, с.131]. Черняхівці сіяли також гречку, овес, мак, олійні культури, вирощували виноград. За походженням слова пшоно, пшениця, жито мають яскраво виражене українське звучання.
Вирощували також бобові (горох, вику), а з городніх — ріпу, капусту, огірки, моркву, очевидно буряк, часник, цибулю; з .технічних льон (дуже давно) та коноплю. "У них ростуть коноплі, подібні у всьому до льону, тільки більші і грубіші: щодо цього коноплі перевершують льон. Вони ростуть сіяні і дикі... хто не бачив конопель, подумає, що це лляний одяг" [20, 74].
Зерно зберігали у зернових ямах грушоподібної або конічної форми.які нерідко у нижній частині були обмазані глиною і обпалені. Такі ями закривали дерев'яними кришками. На борошно та крупу перемелювали ручними жорнами та зернотерками.
Невід'ємною частиною господарства землеробів було тваринництво. Найбільше мали великої рогатої худоби та свиней. Тримали також кіз, овець, коней, домашню птицю. Кінь використовувався яктяглова сила, так і для верхової їзди. Багаточисельні отари крупної рогатої худоби були важливою частиною багатства слов'ян, про що повідомляють давні автори (Маврикій, Іван Ефеський). Наші предки були споконвічними землеробами, і про це свідчать дуже досконалі календарі сезонних явищ, сезонних та польових робіт того часу, виявлених в різних місцях Правобережжя Руси-України на черняхівських ритуальних горщиках і розшифрованих Б.Рибаковим [18, с.156-184, або див. [15], с.52-60]. Календарі містять свята, початок оранки, збору врожаю, закінчення робіт тощо. Наші предки відзначали початок року (день зимового сонцестояння, різдво), весняне рівнодення (масляна), сходу посівів, свято врожаю (Маковія), свято Перуна і Роду та інші. Найбільшим літнім святом був день літнього сонцестояння (Івана Купайла). В цей час року весняні роботи були вже закінчені, а збір урожаю ще не починався, і свято тривало шість днів. Наші предки вміли не лише працювати, але й розважатись, хвалити, ублажати та просити Бога. З напоїв виготовляли і вживали вино з винограду, мед (медовуху), пиво (кам) з ячменю, очевидно, різні кваси та узвари. Багато найважливіших християнських свят в своїй основі мають язичеські свята наших предків.
Тогочасні ріки та ліси кишіли рибою та звіром, тому займалися рибальством і мисливством. Полювали на вепра, лося, тура, козуль, оленів, зубрів, вовків, ведмедів, зайців, рябчиків, тетеревів. З хутряних тварин, окрім того, — на лисиць, бобрів, білок, куниць, горностаїв, соболів. В тогочасних лісах звіру було багато. Навіть в значно пізніший час (859 р.) поляни, сіверяни та вятичі платили данину хозарам по одній білці та горностаї "від диму", а Великий князь Олег 883 р. брав данину у деревлян чорними куницями, повідомляє літопис Руський.
Тут треба зробити одне зауваження. І де б це взялося у лісі стільки куниць, щоб ними давати данину? Та й дружині князя треба було живитися не куницями, а свиньми, яловичиною, вівцями, гусями, городиною та хлібом. Швидше всього, "куниця" була одиницею внутрішнього обміну чи платні: "Одна куниця" могла бути відповідною, наприклад, двом вівцям або 15 куркам чи качкам. Від "куниці" походить назва грошової одиниці наших предків — "куна", а у множині — "куни" (отже, і у наш час могла бути не "гривня", а "куна"). Цілком імовірно, що ця одиниця була еквівалентом внутрішнього обміну і в черняхівський, і в більш ранній час. Врешті, якась одиниця обміну мусила бути. Тих, хто користувався "кунею", інші народи могли називати "кунами" або "хунами" ("хуни" Птолемея). Таким прозаїчним може бути пояснення походження назви народу "хуни" або "гуни".