Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти
- Автор: Вильде Ирина
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Видавнича фірма «ВІДРОДЖЕННЯ»
- ISBN: 966-538-174-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти». Краткое содержание книги:
У первісному варіянті ці твори не перевидавалися. Книжка адресована всім шанувальникам українського красного письменства.
Як осталися тільки удвох з бабцею в кімнаті, та пробувала (бо бабця все когось годила б) склонити Дарку, щоб таки перепросила батьків. Але Дарка стояла твердо при своїм, як дуб у землі:
— Не буду, ну, не буду. Нікого не буду перепрошувати. Нехай насамперед перепросять мене, — вихопилася з-поза ґрат серця думка, але Дарка зараз завернула її. — Вони ще колись попам'ятають цей день… Буде бабця бачити… Колись не знати що схочуть дати, щоб я вміла на фортепіяні грати, але буде запізно…
Бабця небагато звертає уваги на ці грозьби без змислу і основи. Але Дарка думає своє: докори совісти татка і мамці за те, що могли ущасливити свою дитину, а не зробили того, будуть колись найкращою помстою і відплатою за сьогоднішній її біль. І вона так само рішуче і з переконанням, як заприсягала собі завсігди бути лише щаслива в житті, постановляє все своє життя бути нещасливою. Колись будуть говорити про неї подібне, як про тету Тіну:
— Ця Дарка любилася колись з одним, але мусіла розійтися, бо її батьки були такі „скупіндри", що пожалували для неї на науку музики. А „він" хотів тільки музикальної жінки.
І всі будуть оглядатися за нею з сердечним співчуттям, а маму і тата будуть на кожнім кроці проклинати. Ну, може, не проклинати, але любити не буде їх вже ніхто.
Мама ніби ненароком совгається попри двері кімнати, де роздумує Дарка.
— Нічого з того не вийде — шкода чекати. Я таки не перепрошу, — бурмоче в дусі Дарка. Не було іншого виходу для мами, як у гніві вимірити суконку.
Бабця знову підбігає за Даркою, як курчатко за квочкою: перепроси та й перепроси маму. Бабця цього ніяк не розуміє, що кривда сталася не мамі, а їй, їй, Дарці, а вона не вміє це сказати так, щоб бабця зрозуміла й дала врешті їй святий супокій.
Мусить аж на двір, за стодолу, втікати від бабці. В хату приходить аж по вечеру. Гафія поставила тарілку і для неї, але ніхто їй не накладає ані не каже сідати. Добре. Дуже добре. Може спокійно постелити собі постіль (теж ніколи цього не робила досі сама) і думати, про що гадки самі захочуть.
Тонконогий, анемічний жаль закрадається до Дарчиного серця:
"Боже… Боже… „Дурної" склянки не можуть переболіти, а я маю забути їм, що через них, через рідну маму ніколи його жінкою не буду. Боже… Боже…"
X
„Рано" збудилася Дарка досить пізненько: сонце вже закотилося за другу половину вікна. Думка була за тим, щоб відразу встати, але голова ваготіла й не могла розлучитись із подушкою. В устах було якось так, як по добре невиспаній ночі, хоч цієї ночі спалося а спалося…
З подвір'я затарахкотів віз на снопи: мусів вже зо три рази обернути.
Стала по своїй любій звичці в ліжку відразу на ноги (скільки було вже не раз балачки про те, що пружини з ліжечка повилітають!) і відразу присіла, задихана з страху: з лівого боку на сорочці червона, ще свіжа кров…
Метнулася до простирала: ті самі ще свіжі сліди…
Впала на ліжко, скорчивши під груди коліна і так перечікувала, аж прогуде гураґан першого страху. Думки і собі розбігалися всі до одної, поховалися по кутах, нездібні з переляку до ніякого діла.
Тільки в передсінку свідомости змагалися зі собою неясні відомості з певними здогадами…
„Таке", а може, тільки йому подібне, з жінками буває. Але чи вже так завчасу, чи в пізнішім віці, невідомо. Нема теж певних відомостей про те, чи таке трапляється з всіма жінками, чи тільки з тими, що мають родити дітей… І чи „воно" приходить постійно, напевно, з літами, чи тільки як злий знак, випадково…
Але роздумування на пізніше. Тепер треба чину. Вже. В цій хвилині. Перш за все — затерти сліди своєї ганьби. Сорочку можна випрати. Взяти нишком з собою і у ставку випрати. Адже бували вже випадки, що пів дому шукало за Дарчиною нічною сорочкою, а вона преспокійно лежала собі, наприклад, у вітальні на фотелі. Зможе й цим разом кудись „задітися". Плями з простирала найкраще виловити щіточкою від зубів. Знову ж — неясного походження, розпливчасті, вогкі плями на простиралі можуть кинути й інше підозріння. Нехай. Все інше краще від „того".
Далі: кров тамується холодними металами і окладами з холодної води (вода з їх криниці зимна-зимна). Це вона знала. І це вона зробить.
Все ж таки ці заходи не багато помогли. Кров вправді спинилася, але взяли такі сильні болі, що здалося, сама смерть стала з косою перед очі.
Ціле щастя, що дома було власне „по сварці", без перепросин, і ніхто не звертав на неї уваги.
І добре, що можна було їсти й бути певним, що за тобою ніхто не слідить.