Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Современная русская и зарубежная проза » Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти
Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти

Электронная книга - «Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти». Краткое содержание книги:

Три повісті Ірини Вільде — „Метелики на шпильках „Б'є восьма і „Повнолітні діти — стали у свій час етапним явищем у розвитку модерного стилю в українській літературі. Це був свіжий струмінь психологізму, легкої грайливости слова, химерности образу, а заразом — маніфест нової жіночности. Цикл є своєрідним „епосом Юности, художнім міфом про Чернівці, віконцем у ментальний світ західноукраїнської молоді міжвоєнної доби.
У первісному варіянті ці твори не перевидавалися. Книжка адресована всім шанувальникам українського красного письменства.
1 ... 36 37 38 39 40 41 42 43 44 ... 204
Перейти на страницу:

„А все ж таки… ці козацькі шаравари поєднали їх… краще, як моя забава", — міркувала Дарка, дивлячись, як всі вони клопотались тією забороною, як метушились, бігали, нараджувались, складали гроші. І не було: Улянич не Улянич, Софійка не Софійка, Празький не Празький — ніхто тепер не думав про це, нікому не могли бути тепер в голові особисті справи й порахунки.

Дарка одне тільки була цікава знати: чи всі вони так метушаться тому, що село не побачить козаків, чи тому, що жаль їм, що ролі на бляшку повиучувались? Якось підійшла з цим питанням до Улянича. Він відповів таке, що соромитися мусіла своєї короткозорости.

— З вас ще дуже велика дитина, Дарко. Нам ішло про те, щоб пригадати, бодай пригадати людям, що вони ще українці…

Того дня признала Дарка Улянича „святим". Дарка ніколи не думала про те, що вона українка. Ніколи-ніколи її не обходило те, що люди можуть забути, хто вони. Сказала собі, що це сумне, ні, ще не так, це страшенно сумне, що наші бідні люди навіть вже на сцені не можуть побачити козаків (а звідки ніби вони мають знати, що в нас колись справді козаки були?), а все ж таки… не могла обігнатись від радости, що її обсіла на саму думку, що вже остаточно прийшов раз кінець тим пробам, тим співам, тим вічним сходинам, що тільки забирали Данка, а куди вона приступу не мала.

Розіпніть її, а вона не могла тим не радіти. Розуміла, Боже мій, ще й як розуміла, що треба було інакше думати, і думала так, як треба, але серце потихеньку співало свою пісеньку. І що з ним вдієш?

Коли трохи всілося, Данко приступив до неї:

— Що поробляєш? — спитав, а Дарці стало смішно, що, прецінь, міг краще речення видумати, де б теж могло приходити „ти".

Вона хотіла показати себе в курсі справ:

— А вистави таки не буде… І ти не будеш виступати… ані співати…

— Ми могли б якусь салонову штуку взяти. Але там нема стільки співу і музики. А це хіба найважніше.

І ще раз Дарка утвердилася в тім переконанні, що тільки один Улянич думав про село і козаків. Ще й цим разом мусіла собі сказати, що коли б розділювано нагороди за те, хто є найбільшим українцем, то першу нагороду дістав би тільки Улянич.

Данко відвів її поза „громадську криницю" і попрощався; ішов дорогою похорон, і він не хотів, щоб о. Підгірський зустрів їх разом. Дарці не треба було два рази казати, що це значить: в кого сумління „чисте", хто не потребує зі своїми думками ховатись, то може на нього і десять отців Підгірських дивитись.

І як це воно сталося!?. І чому досі він ще не сказав їй того? Прецінь був вже один такий вечір, де не було нікого, крім них двох і дерев…

Місяця не можна було брати під увагу, бо він був зависоко. Ще раз повертає до думки, чому, властиво, вже раз Данко не скаже їй, що її любить, коли вона й так уже знає про те… Ніби чому зволікати?

Питає себе і відразу знає відповідь: прецінь це має статися там, у Чернівцях, як вона буде на станції. Може, їй буде скучно за домом (цього ніколи не можна наперед знати), може, не вийде так відразу знайти приятельку (на Ориську ніколи не можна певно числити), а тоді, як їй буде дуже смутно і самітньо, він скаже їй про свою любов. Вона затаїть перед ним, що про це вона вже давно знала, і ніби вдасть дуже зачудованої, щоб його визнання виглядало на несподіванку.

За десять днів вже від'їзд… Направду, не знати, що більше годиться: сумувати за домом чи радіти тим, що має там, у тих Чернівцях, від Данка почути?..

Чогось згадалася тета Тіна: така гарна, може, навіть краща від Лялі і Ориськи, а така нещаслива… Чому так?

І раптом звідкись тверда постанова, майже присяга: вона, Дарка, хоч на четвертину менше гарна від тетки Тіни, мусить бути завсігди дуже щаслива. Аж щоб їй інші завидували. Так!

Підсміхнулася до своїх міркувань: прецінь, все щастя в житті — це те, щоб Данко завсігди був до неї такий добрий, такий ласкавий, як у той вечір на забаві…

Доглянула чубчик батьківського дому і пригадала собі, що остання пора поговорити з мамою про лекцію фортепіяну.

Дома застала всіх при підвечірку. Зробила байдужнісеньке лице й заговорила ніби „між іншим", от, як добра дитина, що хоче все пригадати:

— Мамця знає… Ми ще одного видатку не вчислили, як вираховували мою „школу". Та ж я, прецінь, буду ходити в Чернівцях ще й на музику, на фортепіян, хочу сказати, — поправилася скоренько.

Татко трохи кавою не захлиснувся:

— Ну, знаєш, Дарцю, ти і музика! Дай мені спокій! Та ж ти, дитино, зовсім слуху не маєш…

— А я тобі скажу, — вмішалася бабця, — що до фортепіяну і не конечно такого дуже слуху. А все ж одно гарно, як панночка вміє бодай щось із нот заграти…

1 ... 36 37 38 39 40 41 42 43 44 ... 204
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)