![Таємниця Країни Суниць (збірка) [Тайна Страны Земляники] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/5/6/9/taemnicya-kraini-sunic-zbirka-tajna-strany-zemlyaniki-download.jpg)
Таємниця Країни Суниць (збірка) [Тайна Страны Земляники]
- Автор: Полонский Радий Федорович
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Таємниця Країни Суниць (збірка) [Тайна Страны Земляники]». Краткое содержание книги:
До цієї книги входить ще «Казка про викрадену зозулю», в якій пацюк разом з хлопчиком-хуліганом поцупили Час. Тільки ті, хто бачив підступних утікачів, здатні рухатися. Вони мусять повернути Час.
Тоді Маєш, сміючись і кривлячись, підняв угору велику пташину клітку і у віконце показав її всім. Примхлива бабуся Дерібо залементувала:
— Це клітка мого Аристарха! Бешкетнику, куди ти подів мого Аристарха?!
Ходючок і Сміхоша остовпіли. У клітці сиділа їхня дерев’яна Зозуля! Автомобільчик Фрусь захурчав і мовив голосом старого автомобільного сигналу:
— Прощавайте, не сумуйте, а ми подалися! І раптом озвався Умпарара Чамчамчам — червоний автомобіль. Скосивши фари, він простежив за Фрусем і сказав дзвінким голосом:
— Щось мені все це не до вподоби. Ходючок закричав:
— Умпараро, не пускай їх!
— Боюся, що запізно… — зітхнув Умпарара. Фрусь випустив хмарину сизого диму і помчав геть із двору.
— От так-так, — тільки й спромігся Ходючок.
Тієї ж миті над їхніми головами голосом Ходючка прозвучало: «От так-так». На гілці старого клена сидів шпак. Зловивши на собі цікаві погляди, він захурчав, як автомобіль, і різким голосом Фруся гукнув: «Прощавайте, не сумуйте, а ми подалися!» — і відразу ж відказав приємним голосом Умпарари: «Щось мені все це не до вподоби».
— Ти диви! — здивувалася Сміхоша. — Ця пташка передражнює усіх, мов папуга!
— Я не папуга, а шпак Фока Сильвестрів.
— А чому ж ти усіх передражнюєш?
— Ми, шпаки, дуже полюбляємо наслідувати птахів, тварин і навіть людей.
Шпак був чорненький, по плечах і шиї в нього були розсипані гарні сиві цяточки, а все пір’я відсвічувало металевим полиском і мокро блищало — наче шпачка щойно скупали в олії.
У цю мить із підвального віконечка, безладно щебечучи, випурхнув і знявся в повітря яскраво-жовтий із зеленим хвостом папуга. Бабуся Дерібо зраділо загукала: «Аристарх! Аристарх!.. Прилинь до мене, моя пташино!..» І папуга Аристарх, почувши голос старенької, сів їй на плече. Вона обережно взяла його в руки і, щось примовляючи й вигукуючи, понесла додому.
— І він теж не завмер! Чому? — спитала Сміхоша.
— Треба й справді добре подумати, — сказав Ходючок. — Отже, так, — він почав загинати пальці. — Ми з тобою не завмерли — раз і два. Пріся і Джулька — це три й чотири. Далі: Маєш — це п’ять. — Тут Ходючок узявся за пальці другої руки: — Пацюк Бруднерський — шість, бабуся Дерібо — сім, папуга Аристарх — вісім…
— Фрусь, — підказала Сміхоша. — Дев’ять…
— І Умпарара! Він теж подавав голос! Десять!
— Так, — погодилася Сміхоша. — І ось цей шпачок Фока.
— Фока Сильвестрів, — поправив шпак.
— І Феофеофанчик! — закричала Сміхоша. — Не забувай про Феофеофанчика!
— Усе?
— Здається, все.
— Але що ж робити? — Ходючку з думки не йшов затихлий годинник.
Фока Сильвестрів просвистів:
— А ви підіть до папуги Аристарха! Він був у підвалі з Бруднерським, тож побалакайте з ним!
Побалакайте, хоч він і дурний, як стара грамофонна платівка.
Діти кілька разів грюкнули у двері бабусі Дерібо, за якими чулося збуджене щебетання папуги. Нарешті загримів ланцюжок, двері прочинилися, і з-за щілини зблиснули світлі очі примхливої Дерібо. Вона побачила дітей і сказала:
— Ні-ні-ні! Ідіть геть, розбишаки й хулігани! — Однак дверей не зачинила і продовжувала визирати.
Ходючок сказав:
— Вислухайте нас, будь ласка! Схоже на те, ніби на цілому світі не зосталося нікого, хто б міг ворушитися, крім нас із вами! Тож нам дуже треба побалакати з вашим чудовим папугою Аристархом.
Бабуся Дерібо зауважила:
— Усі годинники стоять. Всі-всі-всі! А в телику спинилася картинка.
— Що-що? — здивувався Ходючок.
— Значить, у телевізорі… — шепнула йому Сміхота, — у телевізорі завмерло зображення.
— А все через те, що якийсь хуліган-розбишака украв Час, — суворо прорекла бабуся Дерібо.
— А чому ж тоді не спинилися ми?! Й ви?!
Бабуся розчинила двері, але дітей до квартири не покликала. Натомість сказала зневажливо:
— Як же це ми могли спинитися, якщо ми все бачили!
— Що бачили?
— Те, як украли Час. Щоб це побачити, потрібен Час, бо без Часу нічого не буває і нічого не може бути. Ні-чо-го! Хто усе бачив і чув, той не завмер, бо Час лишився з ним, а хто не бачив, для того все спинилося. Вам цього не зрозуміти, бо ви погано вчитесь і весь час бешкетуєте. Я вам завжди казала: сидіть у дворі і гарно себе поводьте.
— А як же… Час?! — запитав Ходючок.
— Ніяк. От прийдуть дорослі…
— Як же вони прийдуть? — тоненько зойкнула Сміхоша. — Як же вони прийдуть, наші дорослі, якщо вони теж десь завмерли! Вони ж не бачили!!
Примхлива бабуся Дерібо від Сміхошиного вереску колупнула собі пальцем у вусі.
— Дозвольте нам, будь ласка, — попросив Ходючок, — поговорити з Аристархом!
— Ач які! — сказала бабуся. — Спочатку принесіть мені мінералки, а Аристашику — морошки. Тоді впущу. Може.