![Таємниця Країни Суниць (збірка) [Тайна Страны Земляники] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/5/6/9/taemnicya-kraini-sunic-zbirka-tajna-strany-zemlyaniki-download.jpg)
Таємниця Країни Суниць (збірка) [Тайна Страны Земляники]
- Автор: Полонский Радий Федорович
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Таємниця Країни Суниць (збірка) [Тайна Страны Земляники]». Краткое содержание книги:
До цієї книги входить ще «Казка про викрадену зозулю», в якій пацюк разом з хлопчиком-хуліганом поцупили Час. Тільки ті, хто бачив підступних утікачів, здатні рухатися. Вони мусять повернути Час.
— Метушливий лічить години, бо він не живе, а смикається. Мудрий же знає вік і рік, потім місяць і півмісяця, а ще — добу. Бо мудрий не смикається, а живе.
— Як мудро! — сказало з-за хвоста, і крук Кирило повернувся туди. Там сидів той самий шпак.
Старий Кирило покривив душею: правду сказати, він просто не знав, що таке година. Але йому хотілося вразити своєю величчю цього метушливого шпачка, який примудряється бути водночас і перед його очима, і за його хвостом.
Шпак сказав:
— Це мовлено тим більш мудро, що тепер уже немає чого лічити. Ні годин, ні діб, ні років.
— Справа в тому, що украли Час, — почулося з-за хвоста.
Крук Кирило, щоб більше не крутитися туди-сюди, вирішив продовжувати розмову із заплющеними очима.
— Мені сто вісімдесят п’ять років, чотири повних місяці, один півмісяць і три доби. Коли помер мій батько, йому було двісті тридцять років, але ні мій батько, ні я ніколи не чули, щоб можна було вкрасти Час.
Тоді шпаки злагоджено, в один голос, розповіли Кирилу все, що сталося сьогодні о пів на десяту. Затим спитали:
— Згадайте, будь ласка, чи ви не звернули уваги, куди поїхала маленька сіренька машина, в якій сиділи пацюк і бридкий хуліган?
Крук помовчав для годиться і відказав:
— Не звернув.
— Вибачайте, коли ласка! Але цього ніяк не може бути. Якби не звернули, ви б уже не ворушилися, бо ваш Час спинився б.
Крук знову заплющив очі. Нарешті він прорік:
— Ниточка доведе до клубочка.
— Яка глибока думка! — сказали шпаки.
— Шукай вітру в полі! — додав крук.
— І все?
— Коли хтось тікає понад річкою і ховається в лузі, то хтось інший може і знайти.
— Як мудро!
Побачивши, що Фока Сильвестрів спурхнув з його гілки, крук гукнув:
— А зажди-но, малий!
Той повернувся, і крук сором’язливо поспитав:
— Ти такий метушливий і, напевне, знаєш, що таке година. Скажи-но й мені.
— Година — це таке… — почав невпевнено Фока Сильвестрів. — Це таке, що йде й минає одне за одним…
— Еге, йде й минає, — додав Родивон. І раптом вигукнув: — Бо все залежить від батька сонця!
Фока Сильвестрів дійшов того ж самого висновку:
— Так-так, від батька сонця залежить це!
— Ану, повтори іще раз, — попрохав Кирило.
— Сонця від це батька залежить. Кирило подумав трохи, потім попрохав:
— Ану, це саме ще один раз. Шпаки сказали:
— Від залежить батька це сонця! Крук сердито вимовив:
— Забирайся геть до вражого болота! Шпаки свиснули:
— Що? Що?
— Геть болота забирайся вражого до! Шпачки двома чорними грудочками пурхнули вниз до ріки. І Родивон сказав братові:
— А що, як ми запросимо з собою оту голодну ластівку?
І Фока схвально закричав:
— Правда! І нехай їсть усіх наших мух! Бо ми з тобою не голодні. Ми наїлися якраз о пів на десяту. В автомобілі ж чомусь повно мух…
6. Вийшла пісенька така
Весь гурт рятівників Часу сидів під вербою; Умпарара, щоб не перестоятися, раз по раз поскрипував своїми амортизаторами. Та ось над ними защебетали-зацвірінькали шпаки.
Фока Сильвестрів сповістив:
— Ми щойно розмовляли з круком Кирилом. Він Дуже мудрий. — Причепуривши братові хвостика, Додав: — Крук сказав, що ниточка доведе до клубочка.
Родивон Сильвестрів повідомив:
— Крук сказав: шукай вітру в полі!
Тоді Фока старанно вищебетав:
— Крук каже: якщо хтось тікає понад річкою і ховається у лузі, то хтось його знайде!
Родивон Сильвестрів цвірінькнув:
— А як ні — то ні.
І в один голос обидва брати-шпаки сказали:
— Метушливий метушиться, а розумний думає.
І тут усі замислилися. Однак шпаки думати не вміли зовсім, а Пріся з Джулькою мислили по-своєму, по-котячому й собачому, і толку з їхнього думання було малувато. Сміхоша мовила:
— Може, треба пустити клубочок?.. А тоді… бігти за ниточкою?..
— Ти й досі казочки читаєш?
— Читаю. А що?
— Воно й видно. «Шукай вітру в полі» — значить нема, нема!
— Але ж іще сказано, що хтось тікає понад річкою і ховається в лузі! Це тобі що, не порада?
— Розумний думає, — поважно сказав Ходючок.
І знову всі замовкли.
І хтозна, скільки б вони мовчали, думаючи про своє трудне завдання, якби не бездумні шпачки. Бо Фока і Родивон Сильвестрови раптом зірвалися зі своєї гілки і з неймовірною швидкістю злетіли вгору. Та як злетіли! Ніби хтось дуже сильний і дуже вправний, як у казці, пожбурив високо-високо в небо два камінчики. Від подиву Пріся аж підстрибнула і довгенько дивилася услід пташкам, Джулька дзвінко загавкав, а Ходючок і Сміхоша перезирнулися і звелися на ноги.
За кілька хвилин шпачки повернулися на ту саму гілку.