![Таємниця Країни Суниць (збірка) [Тайна Страны Земляники] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/5/6/9/taemnicya-kraini-sunic-zbirka-tajna-strany-zemlyaniki-download.jpg)
Таємниця Країни Суниць (збірка) [Тайна Страны Земляники]
- Автор: Полонский Радий Федорович
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Таємниця Країни Суниць (збірка) [Тайна Страны Земляники]». Краткое содержание книги:
До цієї книги входить ще «Казка про викрадену зозулю», в якій пацюк разом з хлопчиком-хуліганом поцупили Час. Тільки ті, хто бачив підступних утікачів, здатні рухатися. Вони мусять повернути Час.
— Ну-у-у?.. То ви йдете униз? Врешті, я згодна піти з вами, щоб вам не було так стра-ашно…
Ходючок мовчки підхопив Прісю на руки. Проходячи через кімнату, він ковзнув поглядом по старовинному годиннику. У грудях йому похололо: маятник не рухався. Придивився пильніше: виявилося, що стрілки також спинилися. Діти вийшли з квартири. Кілька разів натиснули на кнопку ліфта, але кнопка не засвічувалася, і ліфт не приходив.
— Мабуть, немає електрики, — тихо сказала Сміхоша. Вони збігли східцями і вийшли у двір.
Переступивши поріг, діти відразу розійшлися врізнобіч. Бо в їхньому дворі жив відомий на весь район бридкий хуліган Степанко-Маєш. Зробивши якусь капость, він завжди кричав: «Ага, маєш!» Або, побачивши Ходючка й Сміхошу разом, верещав дурним голосом: «Молодий молоду посадив на льоду!»
Зараз Маєша не було видно.
З під’їзду вибігла старенька Неоніла Семенівна. Вона була чимось стривожена. Стала, як укопана, і роззиралася на всі боки пильно і підозріло, бо завжди чекала від дітей лише капості. Вона дивилася і при цьому то надівала, то скидала свої окуляри у металевій оправі.
«Примхлива бабуся Дерібо», — не знати чому, подумав про неї Ходючок і навіть не здивувався цьому новому незвичайному імені.
У світі все було не так.
Першою це помітила Сміхоша: «Поглянь! Поглянь, Ходючку, на птахів!» Він глянув угору. Просто у повітрі над деревом завмерла зграйка горобців. Вони були ніби й у польоті — і разом з тим зовсім нерухомі. А трохи далі, біля самої землі, виставивши ноги, щоб сідати, і широко розкинувши крила, так само нерухомо висів у повітрі грак.
А віддалік на проспекті завмерли тролейбуси і автобуси, завмерли легкові й вантажні автомобілі, а в кутку їхнього двору розташувався самоскид із піднятим кузовом, і струмінь піску, що сипався із кузова на землю, спинився і ніби скам’янів, а біля нього зігнувся завмерлий шофер.
І всі люди на вулиці й у дворі завмерли — вони були живі й неживі водночас, бо не ворушилися — не ворушилися навіть складки їхнього одягу. У кого був рот розкритий у посмішці, а в кого — у розмові, хто здійняв руку в жесті, а хто підняв ногу в ході — і так воно все й лишилося.
Високо у небі, біля хмари, стояв реактивний лайнер ТУ-134. Він не рухався й не падав, і не було чути грому його турбін.
І тиша була дивовижна…
Увесь світ скидався на велику нерухому стереоскопічну картину.
2. Примхлива бабуся Дерібо і ще дехто
Ходючок дивився на літак і розумів, що у ньому заклякли мама, й тато, і всі пасажири.
— Вони не впадуть… — прошепотів хлопчик. — Ні-ні! Як же вони впадуть, коли ніщо не ворушиться!
— Та-та-та-так… — Сміхоша від страху цокотіла зубами. — Пр… пр… авда!
— Всі завмерли, а ми… — бурмотів хлопчик. — Чому це ми і наші тварини не завмерли?..
— Не з-знай-ю-у-у!.. Хто був у тебе, той і… не з-за… з-за… з-за…
— Джулька. Примхлива бабуся Дерібо. Вони не були в мене. О! Маєш!.. Поглянь, він теж ворушиться.
— Пр… пр… — сказала Сміхоша. — Пр-равд-да…
З під’їзду вискочив з мішком у руках бридкий хуліган Маєш. Він був засмаглий, вертлявий, завжди невмиваний, із білими бровами і облупленим носом. Маєш заклав два пальці в рот і пронизливо свиснув. Киця Пріся щільніше притислася до ніг Ходючка і удала з себе собаку — стиха загарчала. А песик Джулька, навпаки, дружньо дзявкнув і побіг просто до Маєша, і хвостик його, як завжди, привітно гойдався з боку в бік. Маленький такса любив усіх людей без винятку — просто за те, що вони люди.
— Ох, який він у мене безпринципний! — зітхнула Сміхоша. — Джулько, назад!
А сама тихо пішла слідом за собачкою. Сміхоша навіть собі не признавалася, що їй здавна кортіло підійти близько до бридкого хулігана Маєша, зазирнути в його сині очі і заговорити миролюбно. Це бажання стало ще сильнішим в оці-от хвилини, коли весь світ зробився як неживий.
Але Джулька зненацька заскавулів і кинувся назад до Сміхоші. Бридкий хуліган зловтішно реготався і показував свою рогатку. То він поцілив камінцем у доброго собачку і боляче забив йому носа. А потім ускочив у старий маленький автомобільчик на ім’я Фрусь, що стояв на стоянці навпроти під’їзду.
Сміхоша підхопила бідного Джульку на руки і почала його пестити, але він раптом рвонувся щосили, і Пріся в ту саму мить підняла хвіст трубою, вигнула спину крутим пухнастим горбом і сказала: «шши!!!» Із прочинених дверей під’їзду вискочив величезний сірий пацюк і миттю, як сіра блискавка, майнув до автомобільчика; Маєш впустив його всередину…
— Бруднерський!!! — закричали діти.