Реальна загроза
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Реальна загроза». Краткое содержание книги:
Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...
— Можете повірити, я справді живий, — нарешті заговорив він. — Це не містифікація. А от моя смерть була інсценована. Я мусив так учинити, коли стало ясно, що наше повстання приречене. Якби мене заарештували, знайшлося б багато гарячих голів, які до останнього боролися б за моє звільнення. Я не хотів марних і безцільних жертв, а звістка про мою загибель швидко поклала край кровопролиттю. — Батько замовк і знову зміряв нас жадібним поглядом. — Ні, це ж треба, як вдало склалося! Просто неймовірний збіг обставин — ви обоє опинилися на одному кораблі. Фаулер навіть не підозрює, що замість одного подарунка надіслав мені одразу два.
Зненацька Топалова зробила крок уперед і щосили відважила йому гучного ляпаса. Він прийняв цей удар стоїчно, навіть не спробувавши ухилитися.
— Отже, ти в курсі, — промовив батько. — Що ж, це й на краще. Відпадає потреба в довгих поясненнях. На своє виправдання можу сказати, що до вчора нічого не знав про тебе. Лише переглядаючи списки команди корабля, я побачив твоє прізвище, потім зажадав особову справу, звірив дати і все зрозумів… Все, крім одного: чому твоя мати нічого не розповіла?
— Бо вона була горда жінка, ось чому! — відповіла Топалова з люттю в голосі. — Вона вважала принизливим утримувати тебе таким чином. Для тебе ваш зв’язок був лише скороминущим захопленням, у той час ти не збирався розлучатися зі своєю першою дружиною, адже в такому разі її таточко, тодішній начальник Генштабу, міг зіпсувати твою блискучу кар’єру. А коли твій тесть пішов у відставку, ти поквапився відставити і його доньку, бо нестямно закохався в молоденьку акторку… А про мою маму ти вже давно забув. Жодного разу не поцікавився, як вона живе, не відвідав її, коли вона захворіла, навіть не прийшов на її поховання.
— Вибач, я не знав…
— Бо не хотів знати. І вибачатися ти маєш не переді мною, а перед пам’яттю моєї матері. Можливо, вона б пробачила тебе. А я ніколи не пробачу. До твого відома, я рада, що не ношу твого прізвища, що досі ніхто не знав, чия я дочка.
Можливо, ви назвете мене тугодумом, але я лише після останніх слів збагнув, про що йдеться, і від цього несподіваного відкриття нервово закашлявся. Топалова… хоча ні, яка вже там Топалова, просто Яна, моя сестра, повернулась до мене й міцно стисла мої руки в своїх руках.
— Це правда, Алексе, він мій батько. На жаль. Я… я дуже сподіваюсь, що ти не зненавидиш мене. Це дуже важливо для мене. Ти мені як брат, і я… — Вона затнулась, і в її очах застигло ошелешене розуміння. — То ти…
— Так, — сказав я. — Не „як брат“, а прото брат. Зведений. У нас з тобою спільна біда — ми діти одного батька.
Тут Яна утнула номер, якого я від неї зовсім не чекав. Вона знепритомніла…
Негайно викликаний до кабінету особистий батьків лікар констатував у Яни шок як наслідок тривалої нервової напруги. Що й зрозуміло: спочатку виснажливий політ через аномалію, потім заколот на кораблі, полон, а на десерт — зустріч з ріднею. Лікар не рекомендував повертати її до тями, а навпаки — зробив укол, який перевів її непритомний стан у міцний здоровий сон. Батько розпорядився відвести Яну до себе додому і не залишати без нагляду.
Коли метушня, викликана цієї подією, вляглась, і ми лишилися в кабінеті удвох, він сказав:
— Ну, тепер можемо спокійно поговорити.
— А чи варто? — засумнівався я. — Май на увазі: я не збираюсь чіплятись тобі на шию.
Батько зітхнув:
— Та вже ж розумію. Я цього чекав. Проте мені гірко через твою ворожість. Бачу, тобі грунтовно промили мізки за всі ці роки.
— Нічого мені не промивали! — обурився я. — Навряд чи ти повіриш, але зі мною навіть не проводили „виховної роботи“. Лише на самому початку пояснили, навіщо мені треба змінити прізвище і говорити всім, що мої батьки загинули в катастрофі. Причому пояснювали дуже м’яко й тактовно, не переконували мене, що ти фашист, ніхто ані словом не обмовився, що з твоєї вини загинуло багато людей. Навпаки, мене попередили, що про тебе розповідатимуть всіляку неправду, страшні нісенітниці, але я повинен мовчати й не заперечувати, бо інакше мене можуть скривдити. Якийсь час я в це щиро вірив, тим більше що часом зустрічав і таких, хто відверто захоплювався тобою, вважав тебе героєм. Та поступово я сам у всьому розібрався і зрозумів, ким ти був насправді.
— Отож-то! Про це я й казав. Тобі дали початкову настанову, запрограмували твоє мислення і тим самим наперед визначили ті висновки, до яких ти нібито сам дійшов. Старий як світ прийом: щоб переконати в чомусь дитину, треба не залякувати її, не нав’язувати своєї думки, а підкорити вдаваною добротою, фальшивою душевністю. Тебе просто купили, сину. Купили м’яким і делікатним поводженням, щедрими кишеньковими грошима, тією сумою, що лежала на твоєму рахунку в очікуванні, коли ти станеш повнолітнім.