Реальна загроза
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Реальна загроза». Краткое содержание книги:
Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...
Павлов, що весь цей час пильно вдивлявся в обличчя полковника, зненацька посунувся вперед.
— Хай йому чорт! Я вас знаю. Другий лейтенант Григоров, Корпус космічної піхоти!
Той кивнув:
— У вас гарна зорова пам’ять, капітане. Бо ж стільки років минуло. І тепер, як бачите, я вже полковник. А невдовзі розраховую стати бригадним генералом.
Павлов знову відкинувся на спинку крісла.
— Щоб я здох… — промимрив він і знову поринув у похмурі роздуми.
3
У самому центрі міста наш флаєр здійснив посадку на даху висотної будівлі, розташованої неподалік озера. Проминувши пост охорони, ми спустилися поверхом нижче, перетнули з кінця в кінець довгий коридор, що теж перебував під охороною, і опинились у великій кімнаті з м’якими кріслами уздовж глухої лівої стіни. Навпроти дверей, що через них ми ввійшли, були ще одні двері, масивні, двостулкові, обабіч яких стояли струнко двоє сержантів (судячи з особливостей покрою парадних мундирів та кам’яного виразу облич — космічні піхотинці), а трохи правіше знаходився стіл з кількома увімкненими терміналами.
Нас зустрів чоловік років тридцяти п’яти, в цивільному костюмі строгого крою, з дещо бундючним і водночас професійно-ввічливим виглядом. Він являв собою типовий взірець секретаря високого посадовця.
— Добридень, пані та панове, — шанобливо привітався він, делікатно прикинувшись, що не помічає на наших руках „браслетів“. — Його Ексцеленція вже чекає на вас. Першими в списку значаться містер Вільчинський і міс Топалова.
Ми з Яною розгублено перезирнулися. Я взагалі не міг збагнути, навіщо мене привезли сюди разом з керівною верхівкою корабля. З Топаловою ще більш-менш зрозуміло — адже вона, як перший пілот, була заступником Томасона з літно-навігаційної служби… І все одно це не пояснювало, чому передовсім викликали її — та ще й мене на додачу.
Полковник Григоров повернувся до нас:
— Лейтенанте-командоре, суб-лейтенанте, прошу пройти зі мною.
Нам не залишалося нічого робити, як підкоритися.
— Ну й дивина! — промимрила Топалова. — І що далі, то дивніше…
Піхотинці відсалютували полковникові й розчахнули перед ним двостулкові двері. Григоров провів нас до просторого, гарно обставленого кабінету. Першої миті ми вирішили, що він порожній, бо крісло перед широченим столом з полірованого червоного дерева було вільне. Свою помилку ми усвідомили лише через кілька секунд, коли полковник, зачинивши за собою двері, взяв під козирок, тримаючи рівняння направо.
— Адмірал, сер!
Ми запізніло повернули голови в потрібному напрямку й побачили біля вікна літнього чоловіка в білій адміральській формі з п’ятьма зірками на золотистих погонах. Йому було вже під сімдесят, його колись темне волосся майже цілком вкрила срібляста сивина, проте я не міг не впізнати його, дарма що останнього разу ми бачилися сімнадцять з гаком років тому…
— Дякую, полковнику, — пролунав, ніби відгомін з мого безтурботного дитинства, такий знайомий і рідний мені голос. — Зніміть з них наручники й залиште нас утрьох.
— Сер, ви впевнені, що…
— Так, я впевнений. — У знайомому голосі забриніли знайомі сталеві нотки. — Виконуйте.
— Слухаюсь, сер.
Григоров звільнив наші руки від „браслетів“ і, козирнувши наостанок, мовчки вийшов.
Адмірал відступив від вікна й наблизився до нас. Погляд його сіро-синіх очей почергово звертався то на мене, то на Топалову. Я стояв як укопаний, не в змозі зібратися з думками, що знай розбігалися навсібіч. Мій розум досі відмовлявся сприйняти той факт, що мій батько, грос-адмірал Бруно Шнайдер, якого я впродовж багатьох років вважав загиблим, чию могилу бачив на власні очі поряд з маминою, насправді живий-здоровий. Власне, я завжди знав, що під надгробком лежить не урна з попелом, а запаяна капсула з пригоршнею космічного пилу — так було заведено робити, коли корабель гинув у вакуумі і разом з командою перетворювався на згусток чистої енергії. Проте раніше ніхто не сумнівався, що крейсер, де якраз перебував батько, було знищено в апертурі глибинною бомбою…