Переслідуваний
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Переводчик: Віктор Ружицький
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Переслідуваний». Краткое содержание книги:
Річардс ніколи не був соціально активним. Усе, за що доводилось боротися, викликало в нього почуття зневаги та відрази. Хай цими справами займаються несосвітенні дурні й ті, хто має зайвий час і гроші, як ото пришелепуваті студенти з їхніми химерними значками та групами неороку.
Річардсів батько пішов із життя, коли хлопцеві минав п'ятий, тож пам'ять не зберегла нічого, крім окремих епізодів. Ненависті до батька не було. Річардс розумів, що, коли чоловік мусить робити свій вибір, він майже завжди обере гордість — якщо відповідальність позбавляє його чоловічої гідності. Чоловік не може сидіти згорнувши руки й споглядати, як його дружина продає себе, щоб заробити на вечерю. І якщо йому залишається лише роль звідника, розмірковував Річардс, то чи не краще стрибнути з горішнього поверху.
До шістнадцяти років Бен заробляв собі на хліб так само, як його брат Тод. Мати померла від сифілісу, коли йому було десять, а Тодові — сім. Через п'ять років загинув і Тод, вантажачи газети: машина стояла на спуску і в неї раптом відмовили гальма. Місто збуло обох, і матір, і сина, до муніципального крематорію. Діти на вулиці називали його фабрикою попелу або миловарнею. Цей похмурий дотеп свідчив про їхню безпорадність: вони ж бо знали, що, найімовірніше, теж вилетять у димар крематорію. В шістнадцять Річардс лишився сам на світі, працював після уроків повну восьмигодинну зміну прибиральником на "Дженерал атомікс". Ніколи було вгору глянути, а проте Річардс увесь час перебував у полоні панічного страху перед фактом, що він — сам-один, нікому не потрібен, і ріка життя несе його невідомо куди. Часом прокидався вночі, годині о третій, від смороду гнилої капусти, що панував у його однокімнатній орендованій квартирі, прокидався від жаху, що гніздився в глибині його душі: сам-один!..
Отож він одружився. Першій рік Шійла тихо пишалася своїм чоловіком, а їхні колишні друзі, а нині вороги (бо Річардс відмовився нищити й псувати разом з місцевою бандою все, що траплялося під руку на вулиці), чекали на появу потомства. Потомство не з'явилось, цікавість до Річардса й Шійли спала. Про них майже забули, як то часто бувало з молодими подружжями у Південному районі. Коло знайомих не виходило за межі їхнього будинку. Річардс був не проти, його це влаштовувало. Він увесь поринув у роботу, а коли траплялася нагода, то лишався й після зміни. Заробітки були злиденні, шансів на підвищення ніяких, а тут ще й шалена інфляція. Але їм, закоханим, це не так-то й дошкуляло. З роками кохання не згасало, та й чого б йому згасати? Річардс належав до тих самітників, що виявляють невичерпну щедрість у любові й змушують обранку підкорятися цьому. Він до самого одруження зберіг нерозтринькані почуття, отож за одинадцять років спільного життя навіть ні разу по-справжньому не посварився з Шійлою.
2018 року Річардсові довелося залишити роботу, бо з кожною зміною, проведеною за старими свинцевими екранами, які пропускали гамма-проміння, шанси на те, щоб мати дітей, зменшувалися. Все б обійшлося, якби він збрехав, відповідаючи на запитання майстра: "А чого це ти надумав звільнятися?" Натомість Річардс відверто сказав, що він думає про "Дженерал атомікс", і порадив майстрові зібрати всі екрани та й запхати їх собі в гузно. Скінчилося короткою бійкою. Майстер був чоловік дужий і на вигляд не сумирний, а проте від Річардсових ударів верещав, як баба.
Відтоді Річардс потрапив до чорних списків. Небезпечний. Обходити стороною. Якщо дуже потрібна робоча сила, брати на тиждень, не довше. У розумінні "Дженерал атомікс", Річардс став "червоним".
У наступні п'ять років він здебільшого вантажив газети, проте робота траплялася все рідше, а згодом її і зовсім не стало. Безплатне телебачення успішно витісняло друковане слово. Річардс міряв вулиці. Річардса проганяли. Річардс вряди-годи працював поденно.
Він не помітив найбільших подій десятиліття, як невіруючий не помічає привидів. Він нічого не чув про розправу з домашніми господарками, влаштовану урядом 2024 року, поки дружина не розповіла йому про неї через три тижні: дві сотні полісменів, озброєних автоматами й електрокийками, завернули назад цілу армію жінок, що йшли маршем до Південно-Західних продовольчих складів. Шістдесят жінок було вбито. Він чув лише краєм вуха про те, що на Середньому Сході поліція застосувала отруйну речовину нервово-паралітичної дії. Проте жодна з цих подій його не зачепила. Протести не допомагали. Насильство не допомагало. Світ був такий, як був, і Річардс легко, мов гостра коса, проходив крізь нього — нічого не просив, тільки шукав роботи. Разів сто йому пощастило найнятися лише на день чи півдня. Він зчищав драглистий слиз із пірсів та каналізаційних рівчаків, поки інші, вештаючись вулицями й щиро вірячи в те, що вони шукають роботи, не робили нічого.