Язиката Хвеська
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-966-424-206-3
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Язиката Хвеська». Краткое содержание книги:
— Тільки відзначити нашу поразку, — розвів руками Максим.
— Тобі добре, — зітхнув Бабкін. — Тебе у відпустку виперли. А мені ще фотографію вовкулаки шукати.
У Бойка завжди була приготована купа аргументів на користь того, що пити пиво корисніше, ніж працювати. Особливо коли результатом твоєї праці повинна стати фотографія вовкулаки чи чергова вигадана для зацікавлення читачів байка. Він саме збирався викласти кілька цих аргументів, та з думки його збив дзвінок мобільного телефону.
Витяг трубку з кишені, глянув на дисплей.
«Коля» — висвітилося на ньому.
2
Прізвище Колі було Зубок.
Колись вони вчилися на одному курсі, дивилися одні фільми, сперечалися до ранку на одні й ті самі теми, мучилися по великих святах однаковим похміллям і навіть бігали за одними дівчатами. Та потім життя розвело друзів. Максим уписався в новий газетний проект, а Коля несподівано навіть для себе повернувся додому, на Полтавщину, де теж встряв у новий газетний проект, тільки з відвертим політичним присмаком.
Коли Коля Зубок наївся провінційної політики, аж у горлі стояло, вороття назад із провінції вже не було. Він одружився, зробив двох дітей, заробив, висвітлюючи провінційне політичне життя, на окрему хату, розлучився, обріс знайомствами. Тепер, ставши головним редактором провінційної газети «Наше життя», Коля Зубок далі не розумів, для чого йому все це колись було потрібно. Тим не менше, щось змінити в своєму житті вже не міг, і тішив себе тим, що як редактор газети «Наше життя» входить у двадцятку найвідоміших людей свого провінційного міста.
До Києва редактор «Нашого життя» навідувався досить часто, вирішував тут якісь безкінечні питання, причому всякий раз займався переважно тим, що шукав можливості відмінити результат, заради якого налітав на Київ і своїх київських друзів попереднього разу. Скажімо, в березні Коля Зубок збирав якісь документи, опублікувавши які на сторінках газети «Наше життя», можна було надовго посадити лідера місцевого осередку Партії регіонів за махінації із землею. Успішно впоравшись із завданням, Коля Зубок уже в травні гасав Києвом, шукаючи факти, які доводять абсолютну непричетність цієї людини до згаданих махінацій із землею: чоловік перейшов із Партії регіонів до місцевого ж осередку Блоку Юлії Тимошенко.
Словом, життя у Колі Зубка було активним і насиченим.
Уже за пару годин після його з'яви на обрій Максим зустрів старого друга і тягнув із ним пиво в Гідропарку. Бойко традиційно хотів заплатити, знаючи, що за тією ж традицією Зубок розрахується сам.
— То, кажеш, нудно у вас там, на Полтавщині? — ввічливо запитав Максим, хоча настрої Полтавщини його в цей момент дуже мало обходили.
— Ага, — визнав Зубок. — Оце Гоголь хіба що рятує. Микола Васильович. Двісті років йому, так висвітлюємо кожен тиждень. То там з цього приводу гуляють, то там — конференція, то хтось із депутатів приїде… Тільки Гоголь не вічний, на жаль, — Зубок зітхнув. — Не те, що ваш Білий Чаклун.
— А що Білий Чаклун? — не зрозумів Бойко.
— Ну як же! — Коля зробив серйозний ковток пива. — Ти ж сам дав відмашку, забув хіба?
— Яку відмашку?
— Що можна передруковувати інтерв'ю з ним, яке в вашій газеті. А наша газета, Макс, не те що ваша — її весь район читає. В кожну хату приносять. Правда, вашу теж читають, і вийшла нестиковочка… Коротше, закинули нам, що ми інтерв'ю у вас передерли.
— Так це ж правда, — Максим далі нічого не розумів.
— Правда, — погодився Зубок. — Тільки ж я написав, що Білий Чаклун погодився поговорити тільки з нашим кореспондентом. Бо він сам із Полтавщини родом…
— Хто? Ваш кореспондент?
— Та Білий Чаклун же… Полтавщина — містична Батьківщина великого містика Миколи Гоголя і все таке…
Нарешті до Максима Бойка дійшла вся глибинна суть вчинку Миколи.
— Ми хіба так домовлялися?
— Ми ніяк не домовлялися! — поспішив нагадати другові Зубок. — Все одно це ніколи б не випливло! Хто в Києві читає «Наше життя»? Ніхто б тут і не побачив! Мені довелося говорити, що це ваша газета в нас передрукувала, — трошки помовчавши, він ще ковтнув пива і додав: — Гм, без дозволу… А він, ну, власник наш, якій гроші на газету дає, відразу захотів з вашим «Фокусом-плюс» судитися. Давай, каже, з цих київських халявщиків бабла зрубаємо…
Бойко пожував губами, наче кролик, намагаючись зрозуміти, на що це все може кінець кінцем перетворитися.
— Ти, значить, — промовив він після важкої паузи, — приперся сюди і витягнув мене на пиво, аби це сказати?