Язиката Хвеська
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-966-424-206-3
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Язиката Хвеська». Краткое содержание книги:
Отже, до операції, на яку затятий борець із злочинністю давно чекав, лишилося, коли вірити Котовському, два тижні.
— Два тижні, — промовив сам до себе Семен Котовський, дивлячись з вікна свого кабінету на Київ, який о цій порі року потопав у зелені і потерпав від спеки.
За два тижні почнеться фінансова операція, яка не просто допоможе його банкові триматися на плаву і почувати себе комфортно в час, коли більшість банків стогне від кризи і просить допомоги в держави. Вона знову відновить процес, на якійсь час втрачений: колообіг грошей у природі. Це буде його перший мільйон у цьому сезоні, який непомітно для оточуючих, пройшовши всі потрібні кола, подвоїться, потроїться, словом — почне рости і пухнути. Він, Семен Котовський, уже до вересня зможе трошки розтермосити ринок нерухомості, почавши активно скуповувати дешеві квартири через підставну фірму, яка належить йому особисто. А потім, потримавши ці квартири, він почне потроху гратися з цінами, задавати їм тон, з рештою — регулювати. І буде не так, як вимагатиме ринок, а так, як захочеться йому, Семенові Котовському.
Що там казати — надлишок грошей у складні для економіки часи грамотна людина завжди може використати собі в прибуток.
— Два тижні, — повторив він.
Постукавши, до кабінету зазирнула секретарка. Повертати голову, аби переконатися в цьому, не треба: банкір упізнав її по парфумах. Сам вибирав, сам дарував.
— Ну? — запитав він.
— Вибачте, але сказали — це терміново.
— Поклади на стіл.
Котовський знав, що секретарка зайшла з пакетом, який у офіс доставив кур'єр дві хвилини тому. Банкір навіть знав, що у цьому пакеті.
Процокавши каблучками, секретарка перетнула кабінет, лишила пакунок на шефовому столі і вийшла. Коли двері за нею зачинилися, банкір підійшов до столу, взяв пакет, розгорнув його. Там була коробочка, в ній — дешевий мобільник. Настільки дешевий, що Семен Котовський уже забув про існування таких моделей. Ввімкнувши телефон і, оперуючи стрілочками, зайшовши в меню, вибрав розділ «Контакти». Як і очікувалося, там був забитий один-єдиний телефонний номер.
Натиснувши кнопку, банкір викликав на зв'язок абонента. Почувши відповідь, привітався. І так само отримав привітання, як завжди — сухе і ділове.
— Лінія не прослуховується, — нагадав співбесідник. — Але, Семене, все одно давай не довіряти випадковим телефонам абсолютно всі секрети. Коротко і по суті.
— Коли коротко — то план працює. Як я і здогадувався, мій водій Микола — міліцейська квочка.
— Перевірено? На шпигуноманію не страждаєш?
— Сам довго не вірив. Але сумнівів уже немає. Тому сьогодні я вже злив через нього інформація про те, що через два тижні повинно відбутися дещо важливе. Тепер менти на низькому старті.
— Правильно. Ти не перемудрив там? Дивись, часто таке буває — шифруєшся так, що в результаті сам себе намахуєш…
— Це геніальна комбінація! — не без гордості промовив Котовський. — Нехай менти чистять зброю та пір'ячко, нехай морально готуються брати мене за зябра. Напередодні «дня Ікс» Микола випадково довідається про час та місце проведення операції. Що саме відбуватиметься — ніхто далі не знатиме. Раз мене пасуть, значить готуються до того, що Нетудимак зібрався серйозну справу замутити. Тому міліція підніметься в ружьйо. Але сюрпрайз у тому, що засідка, яку вони старанно влаштують, чекатиме зовсім не там, де все справді відбудеться. Поки вони підтягнуть свою кінноту до місця, названого моїм водієм-стукачем, ми тим часом спокійно, без зайвого хіпіжу, провернемо оборудку практично в них під носом. Так, як ти і пропонував. Хай потім миють зади після начальницьких пістончиків.
— Логічно, — схвалив банкірів співбесідник. — Простенько, навіть без особливого смаку, зате — ефектно. Майже як обухом по голові. Ну, а після цього що думаєте робити з водієм? Закопаєте чи втопите?
— Втопити, закопати, спалити і попіл розвіяти — один чорт душа піде на небо! — реготнув Котовський. — Тільки хай стукач поживе. Бо якщо я накажу Колю грохнути, менти точно допруть — розкрив я його. А так просто вижену. Доколупаюся до чогось — і викину.
— Не будеш проти, якщо я його підберу? Корисно мати десь біля себе стукача, знати, що він стукач, і так само морочити лягавим голови.
— Запросто! Вважай, домовилися. Ну, все, відбій.
Закінчивши розмову, Котовський витер номер з пам'яті телефону, покрутив непотрібну вже трубку в руці, тоді жбурнув її в смітник. За нею полетіла зіжмакана коробка.