Варіант №1. На альпійській верховині

— Чоловіка, якого ви мені назвали, застав перед виходом на роботу, але він не відповів на пароль і не згадав свого знайомого «бая Янакі». У мене склалося враження, що він справді не міг пригадати й не викручувався.

— Як він виглядав?

Докладно змалював його зовнішність. Водночас спостерігав за реакцією Кларка. Він майстерно володів собою. Його обличчя було непроникливе. І попри це мені здавалось, що він пригадує, чи справді той чоловік виглядав так, як я розповідав.

І лише в цю хвилину мене осінило. Кларк не мав нічого спільного з тією людиною. Може, колись знав або ж хтось розповідав про неї. Дав цю адресу тільки для того, щоб пересвідчитись, що я був у Русе. Бо коли б співробітничав із нею, не виставляв би її в дурному становищі перед такою людиною, як я.

— Скажу відверто, — говорив я. — У свої краї побоявся їхати. Після випадку у Пловдиві мені треба було ховатись. В Русе мене бачив один знайомий офіцер. У Софії зустрів інший, а знайомих у наших селах ще більше. Я не знав, чи подорожувати далі, чи переховуватись.

Чекав, що він на це скаже. Він мовчав, посмоктував свою люльку й з великим задоволенням пив турецьку каву, яку подають тільки у першокласних ресторанах. Випустив хмарку диму й втупився в мене:

— А знаєте, ми засікли радіостанцію, яка веде передачі на Болгарію!

Цієї миті я затягнувся своєю сигаретою і, тільки перевівши дихання, запитав:

— Радіостанцію, яка працює на Болгарію?

— Так.

— То, може, це з болгарського консульства?

— Ні.

— Значить, з якогось їхнього корабля.

— Ні.

— То, може, спрямована на Грецію?

— На Болгарію. Ви не припускаєте цього?

— Це видається мені надто сміливим і ризикованим.

Кларк витягнувся в кріслі. Спостерігав за ним крізь тютюновий дим — чекав пояснень. Я сидів мов на голках. Може, радіостанцію не тільки засікли, а затримали й радиста, і його дружину? А Кларк уже зустрічався з ними і збагнув, що жінка знайома з одним болгарином, який дуже скидається на того, що сидить перед ним.

І ось Кларк бавиться з цим болгарином, немов кішка з мишкою.

Стежив за тремтінням його пальців. Тільки-но з'ясую, що він щось знає, кинусь на нього раніше, ніж він вихопить пістолет.

А тоді… тоді хай буде що буде. Принаймні задушу не когось там, а полковника Кларка.

Але він навряд чи щось узнав, і жінку радиста навряд чи заарештовано. Просто така в нього звичка — допитливо вдивлятися у співрозмовників, аби вловити щось за дрібницями чи навіяти поштивість своїм гіпнотичним поглядом і холодною маскою.

— Тепер відпочивайте, — сказав Кларк. — Попросіть міс Дейвіс викликати нашого лікаря. І, будь-ласка, не виходьте з вілли.

Зіпершись на ціпок, я підвівся й легко вклонився. Американець кивнув і, відчувалось, дивився мені вслід, аж поки я не вийшов.