Варіант №1. На альпійській верховині
- Автор: Крумов Борис
- Год: 1976
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Любим Копиленко
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Варіант №1. На альпійській верховині». Краткое содержание книги:
Коли б я дочекався ранку, все моє подальше життя могло піти інакше. Але, переконаний у своїй правоті, а також і в тому — всупереч народній приказці, — що люди й увечері такі ж мудрі, як і зранку, вирішив не чекати.
За інших обставин я завжди запитував себе: «Чи схвалять Насо і Моряк те, що я роблю?», «Як би вчинив у цьому випадку Моряк?»
Цього вечора не ставив собі таких запитань…
ВТЕЧА
Вечірнім поїздом я виїхав у Бургас. Наступний день провів у Ямболі. Вештався по вулицях, стирчав на вокзалі, нудьгував по корчмах і… думав. Думав, аж поки не відчув, що голова лускається.
Навряд чи усвідомлював точно, що саме надумав. А намірився перейти кордон. Страшно було зізнатися самому собі, що «тікаю з Болгарії». Мене обурювало, що вони насмілилися засумніватися у моїй відданості.
Хто дав їм право підозрювати мене? Може, минуле мого батька?
Воно справді було не дуже чисте. Він особисто знав Гемето. У наших краях землеробські організації мають багату історію, і 1945 року чимало із землеробів підтримували опозицію. Але згодом батько зрозумів, що йому не по дорозі з ворогами Болгарії. На їхніх зборах він заявив:
— Я ніколи не піду проти Болгарії, як на це мене підбурюють деякі негідники з-поміж вас.
А чи дає підстави для підозр моє минуле?
І воно не бездоганне. У військовому училищі і пізніше, у полку, я намагався створити організацію земсистів. Нічого, минулося. Будучи офіцером, завжди різав правду в очі. Моє незалежне сумління не могло терпіти й найменших виявів неправди. І коли для цього були підстави, і коли їх не було, я все одно розпинав винних на хресті. Знайшовся слушний привід демобілізувати мене з армії — невиконання якогось розпорядження командира полку під час караульної служби.
Вступив до університету. Серйозно взявся за електротехніку. Подав заяву в партію. Відмовили. Був я шибайголова, неврівноважений тип, ніхто не наважився сказати, що я всім серцем сприйняв ідеї комунізму.
Нічого досі не зачіпало мене так, як це звинувачення. Цілий вечір я плакав, мов дитина, і ось на правій руці шрам — слід від моїх зубів. Гриз кулак, щоб заспокоїтись.
Поговорив з Наском Розвідником. Але чим він міг допомогти мені? Поїхали до Райка Моряка. Для мене він виняткова людина. Найперше, в нього незвичайна зовнішність — здоровань, з довгими вусами, з ходою старосвітського сільського старости. Давно минули партизанські роки, а на його ремені завжди можна побачити пістолет. їсть за двох, п'є за трьох, працює за чотирьох, а б'ється за п'ятьох.
Коли б якомусь художникові знадобилося створити образ нинішнього болгарина, що йде в бій за вітчизну, йому слід було б узяти за модель Моряка.
Утрьох ми ходили селом, побували на виноградниках, а повертаючись, сіли під вербою на березі Дунаю. Я поділився з Моряком своєю мукою. Розповідав, а сльози текли по щоках. Кажуть, що плачуть не тільки сентиментальні, але й надто честолюбні чоловіки. Може, воно й так…
— Зрозумій, Моряк, ви повинні прийняти мене без застережень! Я не можу жити, коли в мені сумніваються. Дайте найтяжчу, найчорнішу роботу. Я готовий залишити університет, щоб виконати будь-яке завдання. Якщо хочете, пошліть за кордон. Як треба, я й вовкові у пащу кинусь, на шматки мене різатимуть, і словом не прохоплюсь!
Там, над Дунаєм, вирішилась моя доля. Або принаймні дістала новий напрямок. Там народився і Наско Розвідник номер два.
Через кілька тижнів після того я виступив на зборах в університеті. Проти незаконного прийому до університету маминих синочків. Це був атомний вибух! Мене виключили, таврували на зборах усіх факультетів. Я повернувся на село. Привселюдно дав ляпаса секретареві сільради. За образу влади мене засудили на шість місяців.
У в'язниці просидів лише два тижні, а весь інший час — в одному домі неподалік Софії, ні разу не виходячи з нього. Вивчав турецьку й англійську. Вивчав і ще дещо…
Перш ніж збігло шість місяців, мене знову одвезли до в'язниці. Звідки написав декому з друзів, щоб зустрічали після відбуття покарання.
Із залізних воріт я вийшов так, як виходять із в'язниці всі інші. Що може робити такий політично неблагонадійний тип, як я? Тільки взятися до якоїсь чорної роботи.
Став шофером у нашому селі. А через місяць утік до монастиря. Ми підозрювали, що переховується якесь легіонерське галченя, а виявилось, що справжній крук. Колишній засуджений до ув'язнення генерал був би всесильним гарантом моєї благонадійності перед тими, у чиї руки я йшов. Нічого бідкатися, рано чи пізно я передам нашим і генерала, і Безрукого, і Кирпатого. То хіба ж не це найважливіше для людини, яка проникла в американський розвідувальний центр?