Справа прокурора Малахова
- Автор: Собко Вадим Николаевич
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Справа прокурора Малахова». Краткое содержание книги:
Гострі громадські конфлікти в повісті нерозривно поєднуються зі складними особистими колізіями. Прокурор Малахов твердить, що він завжди правий. Але читач з глибоким розумінням сприймає слова Ганни, що від цієї «правоти» стає важко дихати.
— Пояснити все це дуже легко, — так само поблажливо, з ледве помітною тінню посмішки на устах, вів далі Малахов. — Ви порушили наказ і врятували людей і цінності. А Басова порушила наказ і розтратила півмільйона державних грошей. Мені здається, ясно.
— Вона проклала нові шляхи для усіх хіміків світу.
— Пробачте, — скипів Малахов, — ви можете це довести? Ні, не можете! А ці слова безвідповідальних людей кого завгодно, навіть прокурора, можуть вивести з рівноваги. Сьогодні я вже чув їх разів сто, і вони мені в печінках сидять. Всі говорять: ах-ах, нові шляхи, великий винахід. Але жодна жива душа не може мені цього довести, навіть фахова комісія вимагає на це цілий рік. Тимчасом це фантастика, міф, мрія. Я — представник прокуратури, органу державної влади і не маю права так, як ви, керуватися особистими симпатіями, смаками чи враженнями.
Сергію Петровичу здалось, ніби перед ним стоїть довгий і височенний кам'яний мур. От він уперся в цей холодний камінь лобом і не може ні зрушити з місця, ні розбити перепону. Але ж перед ним не якийсь бюрократ, а Малахов, той Малахов, який стільки років здавався йому зразком людини, чулої, тонкої, уважної. Невже ж він помилявся всі ці довгі роки?
Якщо заарештують Басову, все загине, відкладеться на довгі роки, мрії залишаться тільки мріями, і ніколи не побачить Сергій Петрович цей прозорий камінь — пластмасу, тривкішу за сталь і надійнішу за граніт.
— Які сліди злочину хоче замести Марія Басова? — запитав прокурор, щоб покласти край усім проханням і якомога швидше скінчити цю важку розмову.
— Сліди? — здивувався інженер.
Навіть можливість такої підозри здалася йому неприпустимою. Про які сліди злочину може йти мова, коли всі вони працювали, окрилені чудесною ідеєю, прагнули до нових, ще нечуваних відкрить… і несподівано опинились в прокуратурі перед сірим кам’яним муром малаховської логіки.
— Так, сліди злочину, — повторив Малахов.
— Найсвятішим в своїм житті клянусь, ніяких слідів Басова замітати не хоче. Не чіпайте її зараз. Ви не можете уявити, як це для нас усіх важливо!
— Тут ви помиляєтеся, це я добре можу уявити. Вона все робить, щоб уникнути відповідальності і знайти шляхи відступу.
Інженерові здалося, ніби саме в цю мить все може загинути і врятувати нічого не вдасться. Відчай охопив його серце і, вже зовсім не знаючи, як пробити цей навісний мур, він розпачливо вигукнув:
— Не чіпайте її зараз. Це ж…
— Сергій… — раптом дзвінко, голосно, схоже на змах блискучого клинка, прозвучало від вікна, і потім притишено, ніби загальмоване, впало друге слово: —…Петрович!
Інженер озирнувся. Весь охоплений єдиним бажанням переконати Малахова, він зовсім забув про присутність Малахової, а зараз раптом знітився і збентежився, але приборкав свої почуття і, навіть не глянувши в бік Ганни, сказав:
— Пробачте…
Десь у глибині душі прокурор відчув полегшення, напружена сцена вже, здається, закінчилася. Час уже кінчати цю неприємну розмову. Ясний, дзвінкий вигук Ганни ще звучав у його вухах і тривожив, і непокоїв, приховуючи щось несподіване і небезпечне.
Але в цих усіх нюансах треба розібратися потім, найголовніше якомога швидше скінчити розмову.
— Уявіть собі, — з гідністю сказав він, — у прокурора Малахова теж є серце, зараз воно болить, обливається кров’ю. І якби могло… Та, на жаль, не завжди поклики серця відповідають нашим громадським обов’язкам…
Малахов уже підшукував речення, щоб завершити розмову, але в двері постукали, і несподівано прокурор дістав порятунок у вигляді санітара другої міської лікарні. Він одчинив двері, не чекаючи відповіді на свій стук, як людина, що має право безборонно входити куди завгодно, і відрекомендувався:
— Санітар другої міської лікарні. Дозвольте доповісти, товаришу капітан-лейтенант, уже час повертатися в свою частину. Година минула.
— Куди повертатися? — Малахов зрадів санітарові, як появі несподіваного спільника. Тепер вже напевне все дуже скоро скінчиться.
— Капітан-лейтенантові належить повернутися до сьомої палати другої міської лікарні, де він знаходиться на лікуванні після поранення, — гучно відповів санітар, пишаючись своєю вимовою, голосом і точністю.
Між Сергієм Петровичем і санітаром вже, видно, встановилися дружні стосунки, і санітар цілком стояв на боці свого капітан-лейтенанта, якого за старою морською звичкою вважав за свого командира. Але він нізащо в світі не дозволив би, щоб капітан-лейтенант затримався довше однієї години. Адже відпустили його на годину! Саме тому, незважаючи на грізні таблички на дверях, він і з’явився в кабінеті прокурора.