Граф Монте-Крісто

— Он як! — сказав Нуартьє, лінькувато розсівшись у фотелі. — Що ж, розкажіть мені, пане прокуроре, у чім річ, це дуже цікаво...

— Чули ви про бонапартистський клуб на вулиці Сен-Жак?

— У п’ятдесят третьому будинку? Авжеж, я його голова.

— Батьку, ваша незворушність мене жахає!

— Що ти хочеш, любий! Чоловік, якому ухвалили смертний вирок монтаньяри[12], який утік із Парижа у возі із сіном, ховався в бордоських степах від Робесп’єрових нишпорок, — такий чоловік багато до чого звик. Отож, гайда далі. Що ж сталося в тому клубі на вулиці Сен-Жак?

— Сталося те, що туди запросили генерала Кенеля і що цього генерала, після того як він вийшов із дому о дев’ятій вечора, через два дні знайшли в Сені.

— І хто ж розповів вам про цей цікавенький випадок?

— Сам король.

— А ось я, — сказав Нуартьє, — у відповідь можу сповістити вам новину.

— Здається мені, я її вже знаю.

— То ви знаєте про висадження його величності імператора?

— Мовчіть, батьку, благаю вас; по-перше, заради вас самих, а далі й заради мене. Авжеж, знав я цю новину, і знав навіть раніше, ніж ви, бо три дні мчав із Марселя до Парижа і скуб на собі чуприну, бо не міг перекинути через двісті льє ту думку, що пече мене вогнем.

— Три дні тому? Та ви з глузду зсунулися! Три дні тому імператор ще не висаджувався.

— Так, але я вже знав про його наміри.

— Яким це чином?

— Із листа з острова Ельба, який був адресований вам.

— Мені?

— Авжеж, вам; я перехопив його в гінця. Якби той лист потрапив до рук іншого, може, вас уже й розстріляли б.

Вільфорів батько зареготав.

— Либонь, — сказав він, — Бурбони навчилися в імператора діяти негайно... Розстріляли! Друже мій, ви так поспішаєте! А де той лист? Знаючи вас, я певен, що ви його добряче заховали.

— Я спалив його дощенту, бо цей лист — ваш смертний вирок.

— І край вашій кар’єрі, — зимно мовив Нуартьє. — Еге ж, правда ваша, та мені немає чого боятися, якщо ви взяли мене під своє крило.

— Ще й надто, я вас рятую!

— Он як? Цікаво! Поясніть.

— Повернімося до клубу на вулиці Сен-Жак.

— Бачу, цей клуб не на жарт хвилює панів поліцаїв. Чому ж так недбало шукають вони його? Давно знайшли б!

— Не знайшли, та на слід натрапили.

— Це сакраментальні слова, знаю; коли поліція безсила, вона каже, що натрапила на слід, і уряд спокійно чекає, аж вона з’явиться з винуватим виглядом і доповість, що слід той згубила.

— Так, але знайшли труп; генерал Кенель мертвий, а у всіх країнах світу це зветься вбивством.

— Убивством? Та ж немає ніяких доказів того, що генерала забили. У Сені щодня знаходять людей, що кинулись у воду з відчаю чи втопилися, бо не вміли плавати.