Граф Монте-Крісто

— Мосьпане, — відказав Вільфор, відбиваючи удар із притаманною йому зимною кров’ю і проворністю, — я був роялістом, коли гадав, що Бурбони не лише законні спадкоємці престолу, а й народні обранці; та чудесне повернення, що його свідками були ми з вами, довело мені, що я помилявся. Геній Наполеона взяв гору; лише улюблений монарх — законний монарх.

— Слава Богу! — вигукнув Моррель з грубуватою відвертістю. — Приємно слухати, як ви таке кажете, і я бачу в цьому добру прикмету для сердешного Едмона.

— Зачекайте, — сказав Вільфор, гортаючи ще один реєстр, — я пригадую... моряк, еге ж? Він ще збирався побратися з каталянкою? Так, так, тепер я пригадую: то була дуже серйозна справа.

— Та невже?

— Ви ж знаєте, що від мене його попровадили простісінько до в’язниці в будинку суду.

— Так, а потім?

— Потім я надіслав донесення до Парижа і додав папери, які знайшли у нього. Я повинен був це вчинити. За тиждень його забрали.

— Забрали? — вигукнув Моррель. — Що ж зробили із бідолашним хлопчиною?

— Не бійтеся! Його, либонь, відправили до Фенестреля, Піньєроля чи на острів Святої Маргарити, одне слово, вислали; і одної пречудової днини він повернеться до вас і візьме оруду на вашому кораблі.

— Нехай повертається коли завгодно: місце його. Та чому ж він досі не повернувся? Здавалося б, наполеонівська юстиція передовсім повинна звільнити тих, кого запроторила до в’язниці роялістська юстиція.

— Не кваптеся пояснювати, пане Моррелю, — відказав Вільфор, — у всякому ділі потрібна законність. Розпорядження про ув’язнення надійшло від найвищого начальства; треба від того ж таки начальства здобути й наказ про звільнення. Наполеон повернувся всього два тижні тому; приписання про звільнення в’язнів тільки ще пишуться.

— Та ж хіба не можна, — поспитався Моррель, — прискорити всі ті формальності? Адже ми перемогли. У мене є друзі, є зв’язки; я зумію домогтися скасування вироку.

— Вироку не було.

— То постанову про арешт.

— У політичних справах немає арештантських списків; часом уряд зацікавлений у тому, щоб людина щезла без сліду; списки могли б допомогти в пошуках.

— Може, так було за Бурбонів, але тепер...

— Так буває завжди, любий пане Моррелю. Уряди міняють один одного і схожі мов дві краплі води; каральна машина, яку завели за Людовика XIV, діє й до сьогодні; немає лише Бастилії. У дотриманні в’язничного статуту імператор завжди був суворіший, ніж навіть Людовик XIV, і кількість в’язнів, яких не занесли до списків, і полічити неможливо.