Кілька років зими

Майже двометрового зросту чоловік, з ніг до голови закутаний у чорне лискуче сукно, з якого виднілася маківка абсолютно безволосої голови, що більше нагадувала велетенський плід екзотичного дерева, сидів за дальнім столом у кутку прокуреної забігайлівки і повільно потягував в’язку чорну рідину з великого пузатого келиха. У закладі було голосно і неспокійно — якась компанія молодиків постійно чіплялася до дівчат за сусіднім столом, їх щохвилини захищав бармен і робив молодикам зауваження, за іншими столами горлали розв’язних пісень відвідувачі, що були вже добряче напідпитку. Вхідні двері вкотре прочинилися і знадвору ввійшов середнього зросту чоловік, що хекав від морозу й обтрушував з ніг свіжий сніг, він ззовні нічим не відрізнявся від інших тутешніх завсідників. Цей чоловік одразу помітив відвідувача з великою лисою головою, підсів за його столик і теж замовив собі великий келих гарячого чорного напою.

— Мені вдалося дещо рознюхати, — одразу перейшов він до справи. — Головним у цьому підпіллі є дехто на ім’я Рем. Одні кажуть, що він відповідає лише за столицю, інші — що він курує весь опір по країні. Насправді, ніхто не знає, чим він займається і де перебуває, проте всі мої джерела стверджують, що він далеко не остання людина в підпіллі, радше навпаки. Інформація щодо їхніх баз і схованок дуже розпливчаста. Мені вдалося дізнатися, що вони постійно переносять місця своїх зустрічей. Збираються раз на тиждень, переважно на покинутих заводах, фабриках, на сміттєзвалищах або в безлюдних селищах на околицях. У них своя розвинута мережа оповіщення. Про кожну зустріч усіх учасників попереджають лише за день і особисто. Тому вистежити їх практично не можливо. Не ясно також, якою є їхня справжня чисельність. Одні кажуть, що біля сотні, інші — що всього ледь більше двадцяти. В будь-якому разі, цей Рем у них за пахана. Принаймні в цьому місті. Також я дізнався, що зараз вони активно з’ясовують, де саме є Безбарвний Екран, аби невдовзі здійснити на нього атаку — чи то підірвати, чи то затопити, щось у цьому дусі. Наразі це все.

— Так, не густо, — процідив крізь зуби Жало. — До речі, а ти сам знаєш, де цей Екран?

Його співрозмовник заперечно похитав головою і відпив довгим ковтком свій напій.

— Так, не густо, — повторив Жало і провів долонею по голій маківці. — Ті люди, з якими ти спілкувався, особисто знають бодай когось із підпілля?

— Лише опосередковано. Є кілька чоловік, яких одноразово залучали до певних акцій, так звані співчувальники. Але нічого конкретного.

— Гаразд. Можеш знайти мені цих співчувальників?