Чаклунка з останньої парти
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-617-540-780-6
- Переводчик: Володимир Миколайович Верховень
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Чаклунка з останньої парти». Краткое содержание книги:
Вася — горе-винахідник, вічний козел відпущення. Липочка — горе-чародійка, суцільне непорозуміння. Він живе у звичайному місті і вчиться у шостому класі. Вона живе у Вернисвіті і вчиться на чарівницю. Від його винаходів одну частину школи лихоманить, а інша катається від реготу. Від її чародійства жителі Вернисвіту не знають, чи то плакати, чи то сміятися. А вже коли Липочка потрапляє в наш світ і зустрічається з Васею… У двох словах цього не опишеш…
Серце Августини забилося. Феліциус висунув носа і жадібно втягував повітря. Бабуся з онучкою зайшли у сквер. На найближчій лавці сидів хлопчина Липоччиного віку. Він задер голову вгору, щоб спинити кров, що юшила з носа. Августина поспішила до хлопчика.
— Як же ти так умудрився? Дай-но мені поглянути, чим тобі можна зарадити.
Вася не хотів ані розпитувань, ані співчуття. Він не звик, щоб над ним квоктали. У них з дідом вдома було суворе чоловіче життя.
— Не треба, і так минеться, — відмовився хлопчик.
— Чого чекати і шморгати носом, коли це діло однієї секунди, — похитала головою Августина і поклала долоню хлопчику на лоба.
Кровотеча миттю зупинилася.
— Ось так. А тепер покажи, що у тебе з ногою, — попросила старенька.
— Звідки ви знаєте? — здивувався Вася.
Августина посміхнулася. За той час, поки її долоня лежала у Васі на голові, вона встигла довідатися, що в дитинстві він хворів на вітрянку. У першому класі, з'їжджаючи з гірки, впав із санок і дістав струс мозку. Минулої зими переніс грип. Для того щоб поставити діагноз, їй не треба було вдаватися до магії. У Вернисвіті це вміла навіть звичайна сільська знахарка.
— Знімай черевик, — скомандувала Августина.
Вася згадав про дірку в шкарпетці і енергійно замотав головою:
— Ні, мені вже краще.
— Не сперечайся. Марно. Ти не знаєш мою бабусю, — сказала Липочка.
Не звертаючи уваги на протести, Августина сіла навпочіпки і стягнула з хлопчика кросівку. Вася зашарівся від сорому. Для повноти щастя йому бракувало постати у рваній шкарпетці перед незнайомим дівчиськом. Старенька зняла злощасну шкарпетку, оглянула кісточку, обмацала її і раптом так різко смикнула, що від болю у Васі потемніло в очах.
— Усе гаразд. Звичайний вивих, — повідомила Августина.
Вася взувся і обережно наступив на хвору ногу, потім притупнув, повертів туди-сюди і здивовано промовив:
— Ото так!
— Я ж тобі говорила, що з бабусею краще не сперечатися.
У рудоволосої дівчинки була така заразлива посмішка, що губи у Васі самі собою розпливлися у відповідь. Він навіть не знав її імені, а в нього було таке відчуття, наче вони давним-давно знайомі. Навіть переживання з приводу подертої шкарпетки здавалися дурницею.
— А ходімте до нас у гості. Тут недалечко. Дідусь буде радий, — несподівано для себе запропонував Вася.
Гості у Єрмолаєвих бували нечасто. Вася і сам не усвідомлював, чому йому так хочеться познайомити дивну стареньку і дівчинку з дідом.
Липочка благально поглянула на бабусю.
— Ба, ходім.
Августина вже кілька разів переконувалася, що все гарне в тутешньому світі обертається на лихе, але від хлопчика загрози не виходило. Старенькій чарівниці було цікаво поглянути, де він живе. Його образ не в'язався з особняком за високим парканом.
— Ходімо. Дідусь напевно купив торт. Ми живемо удвох, — упрохував їх хлопчик.
— Ми теж живемо удвох з бабусею, — сказала Липочка.
— Правда? Тим паче. Мене звати Вася.
— А мене Липочка.
— Гм… Це від дерева, чи що? — перепитав Вася.
— Ні. Липочка, бо я народилася в липні.
За розмовами вони підійшли до старенького рубленого будинку. Вася відчинив хвіртку і пропустив гостей. Побачивши затишну хатину з різьбленими наличниками, Августина мало не розплакалася від розчулення. Це було перше місце в тутешньому світі, де вона почувалася як вдома.
— Дідусю, у нас гості,— гукнув Вася з порога.
Никанор Іванович здивувався, почувши про гостей. Онук ріс замкнутим хлопчиком і ніколи не приводив друзів. Дід вийшов з кімнати і здивувався ще більше. Вася йшов у супроводі симпатичної старенької жінки і рудої дівчинки.
— Я ногу вивихнув, а бабуся Августина її вправила, — повідомив Вася.
— Дуже радий. Дуже радий. Чого ж ви стоїте? Проходьте. Питимемо чай. Я, ніби знав, купив вафельний тортик, — привітно запросив гостей Никанор Іванович.
Усередині будинок був схожий на майстерню. Йому вочевидь бракувало жіночих рук. Никанор Іванович заметушився і почав прибирати розкидані інструменти.