Чаклунка з останньої парти
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-617-540-780-6
- Переводчик: Володимир Миколайович Верховень
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Чаклунка з останньої парти». Краткое содержание книги:
Вася — горе-винахідник, вічний козел відпущення. Липочка — горе-чародійка, суцільне непорозуміння. Він живе у звичайному місті і вчиться у шостому класі. Вона живе у Вернисвіті і вчиться на чарівницю. Від його винаходів одну частину школи лихоманить, а інша катається від реготу. Від її чародійства жителі Вернисвіту не знають, чи то плакати, чи то сміятися. А вже коли Липочка потрапляє в наш світ і зустрічається з Васею… У двох словах цього не опишеш…
— Певно, здалеку? — запитав «начальник».
— Здалеку, — кивнула старенька. — Тут усе таке дивне. Я геть розгубилася. Навіть не знаю, що й робити.
Від вигляду сухорлявої, охопленої розпачем старенької серце вантажника тьохнуло. Він був не позбавлений почуття патріотизму до рідного міста і хотів показати його з кращого боку.
— Нічого, матусю. Зараз я вам допоможу. Влаштуємо на нічліг у найкращому вигляді. Мене Миколайовичем звати.
— Августина, — назвалася чарівниця.
— Дивне ім'я, — посміхнувся вантажник. — Речі ваші де?
— У нас нічого немає.
— Стибрили? — здогадався Миколайович. — От зарази! У кого тягнуть! У немічної бабки з дитям. У міліцію хоч повідомили? Я вас миттю до відділення проведу.
— Не треба. Нам би краще відпочити, — поспішно відмовилася Августина.
— Зараз зробимо. Залазь, бабко, на візок, довезу з вітерцем.
І тут мандрівники переконалися, що Миколайович тут справді господар. Побачивши лавку, завалену речами, він розштовхав чоловіка, що спав поруч.
— Громадянине! Приберіть речі. Самі спите, а людям не треба? Совісті катма. Старенька стоїть, ледве на ногах тримається, а він, розумієш, розлігся!
Заспаний громадянин стягнув сумки на підлогу, звільнивши місце для старенької з дівчинкою. Переконавшись, що бабку влаштовано, Миколайович пішов. Августина дивилася услід благодійнику і думала, що в цьому світі теж є тонкі, чуйні люди. Але найголовніше — повітря тутешнього краю діяло на неї цілюще. На що вже Липочка непосида, а й та натомилася, спить, як немовля. А була ж бадьора та енергійна.
Августина вирішила сходити на розвідку. Не зашкодить ближче познайомитися з цим воістину дивним світом, повним сюрпризів. Незважаючи на відсутність магії, час від часу невідомо звідки доносився голос і повідомляв про прибуття чи відправлення якоїсь важливої персони на ім'я «потяг». Августина навіть подумала, що непогано б з ним познайомитися, але виявилося, потяг — це щось на зразок обозу, де вози чіпляються один до одного.
Захоплена азартом першовідкривача, Августина спостерігала за нічним життям вокзалу. Вона обійшла зали чекання, пройшлася перонами і випадково забрела на запасну колію. Старенька вже хотіла повернутися до сплячої онучки, коли помітила біля товарняка Миколайовича. Він щось жваво обговорював з трьома чоловіками, у двох з яких були такі ж ордени. Раніше вона не підслухувала чужих розмов, але в цьому світі треба бути насторожі. Августина прислухалася.
— Дві тисячі і ні копійки менше, — сказав високий сутулий чоловік з орденом.
— Тут роботи щонайбільше на годину. Покидати ящики у вагон, — заявив лисий у замшевій куртці.
— От сам і кидай. Пупки надривати за триста карбованців! Знаєш санітарну норму? Тридцять два кілограми за місце. А в тебе кожен ящик скільки важить?
— Добре, півтори. Гроші відразу плачу.
Вперше Августина бачила в цьому світі людину, готову платити гроші. Заворожена перспективою, що замаячіла перед нею, старенька чарівниця задріботіла через колії.
Миколайович помітив стареньку і здивовано вигукнув:
— Матусю, а ти що тут робиш?
— Не спиться, — поскаржилася Августина, підходячи ближче.
— Тут пасажирам не місце, — сказав Миколайович.
Старенька відповіла йому ввічливою посмішкою і звернулася до лисого:
— Я вас правильно зрозуміла? Ви платите за те, щоб повантажити ці ящики у вагон, — Августина кивнула на чималу гору коробів.
— А що? У мене всі документи в порядку, — заметушився лисий.
— Можна я вам допоможу?
Репліка бабки викликала у вантажників бурхливу веселість, а лисий нервово ковтнув слину і сказав:
— Бабусю, я ціную ваш гумор, але мені не до сміху. Через дві години я нарвуся на неустойку.
Миколайович суворо поглянув на товаришів.
— Чого іржете? Не бачите, людина не тямить, що каже. Гроші і речі украли, а їсти треба. Краще б скинулися на шматок хліба з ковбасою.
Він дістав гаманець і відмусолив полтинник — знай, мовляв, наших.
— Миколайовичу, ти шо у нас, благодійний фонд? Там по всьому вокзалу, знаєш, скільки таких? — вишкірився сутулий.
— Це ж не бомжиха яка. Добропорядна людина. Розбиратися треба, — сказав Миколайович.
Лисий устряв у розмову:
— Час іде, — виразно постукав він по циферблату годинника.
Августина відсунула руку із запропонованим полтинником і з гідністю сказала:
— Спасибі, але я не можу весь час користуватися вашою добротою. Я повинна заробити ці гроші.