Чаклунка з останньої парти
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-617-540-780-6
- Переводчик: Володимир Миколайович Верховень
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Чаклунка з останньої парти». Краткое содержание книги:
Вася — горе-винахідник, вічний козел відпущення. Липочка — горе-чародійка, суцільне непорозуміння. Він живе у звичайному місті і вчиться у шостому класі. Вона живе у Вернисвіті і вчиться на чарівницю. Від його винаходів одну частину школи лихоманить, а інша катається від реготу. Від її чародійства жителі Вернисвіту не знають, чи то плакати, чи то сміятися. А вже коли Липочка потрапляє в наш світ і зустрічається з Васею… У двох словах цього не опишеш…
Вона підхопила трипудовий ящик, перекинула його собі на плечі і потягла у вагон. Мужики аж очі вирячили, дивлячись, як мініатюрна, сухорлява старенька, подібно до мурашки теребить ящик, у який можна було б упакувати її з головою. Миколайович спробував повторити фокус із закиданням ящика на спину, крякнув і осів.
— Ящики різні абощо? — запитав він.
— Начеб однакові були, але хто його знає? — відповів лисий, який після побаченого не був певен ні в чому.
Бабця поставила ящик у вагон, повернулася по другий і з грацією балерини понесла його до составу. Якби Миколайович не пробував перекинути цей самий ящик собі на плечі, він би подумав, що це шахрайство, на кшталт порожнистої гирі в цирку. Його мозок, не звиклий робити складних, аналітичних висновків, заклинило на саму думку: цього не може бути!
Лисий першим отямився і зрозумів свою вигоду. Із жалюгідного прохача він перетворився на господаря становища. Правда, у нього виник великий сумнів, що вага за документами збігається з реальною.
— Санітарна норма вам не та? — уїдливо запитав він. — Старенька бабця ці ящики, як сірникові коробки, тягає.
— Не бухти, сам спробуй, — запропонував один з вантажників.
Кожному чоловікові хоч би іноді хочеться стати суперменом. Лисий вибрав для цього непідходящий момент. Упевнений, що він утре носа вантажникам, що зарвалися, він підхопив ящик, сіпнувся… Ящик стояв як укопаний. Лисий піднатужився і зумів одірвати вантаж на кілька сантиметрів од землі, але далі справа не пішла.
— Навмисне найважчий підставили? Посміятися захотіли? Жартуни, — сердито процідив він.
— Чуєш, як ми тобі підставити могли? Це ж твій вантаж. Забув? — засміялися вантажники, але їхній сміх був зовсім невеселим.
Старушенція повернулася по наступний ящик.
— Ми впоралися б швидше, якби один з вас укладав ящики у вагоні,— сказала вона.
Бувалі вантажники без вагань прийняли її за бригадира. Сутулий подався у вагон. Праця закипіла. Вантаж виявився не жарт, але нікому не хотілося сплохувати і виявитися слабшим за стареньку. Запасні колії ще не бачили подібного ентузіазму і завзяття до роботи. Через півгодини змилені вантажники і бадьора Августина отримали гроші.
— Ну, матусю! Розповісти — ніхто не повірить, — промовив Миколайович.
— Бабко, тобі б у цирку працювати, — посміхнувся сутулий.
Лисий вкрадливо звернувся до старенької:
— Завтра вдень у мене вантаж приходить. Як щодо халтурки?
— Пробачте, я вас не зовсім зрозуміла. Що таке халтурка? — запитала Августина.
— Робоча сила буде потрібна, — пояснив чоловік.
— З радістю, — охоче відгукнулася Августина.
Домовившись про час, Августина пішла подрімати. Ніч видалася довгою і повною вражень. На ранок їй було про що розповісти онучці.
Вранці вони пішли снідати до місцевої таверни під назвою «Ресторан». Липочка з широко розплющеними очима слухала про бабусині пригоди.
— Ось бачиш, виявляється, можна прожити і без чаклунства, — завершила розповідь Августина.
Старенька чарівниця вирішила, що кращого місця, ніж вокзал, не знайти: тут і безкоштовний нічліг, і робота, і їжа під боком. Після сніданку чарівниця поглянула на годинник над входом у будівлю вокзалу і заквапилася:
— Мені час іти. У мене халтурка. Скоро прийду. Благаю, сиди тихенько і не вскоч ні в яку халепу.
Вона дала Липочці гроші на морозиво і подалася у бік запасних колій, де вантажилися товарняки.
Побачивши на рейках натовп людей, старенька чарівниця відразу ж запідозрила недобре. Стовпотворіння не обіцяло нічого гарного. Августина притишила ходу. Беззмінний благодійник Миколайович помітив стареньку і попрямував до неї.
— Матусю, ти чого тут топчешся? Давай швидше! Тебе вже заждалися. Знімати будуть.
— Звідки?
— На камеру знімати. По телевізору покажуть. Це ми з хлопцями постаралися. Дзвякнули куди треба.
Старенька нічогісінько не второпала з того, що сказав їй Миколайович. Тутешні жителі іноді висловлювалися аж надто туманно.
— Кому покажуть? — поцікавилася вона.
— Відразу кілька каналів приїхали. Ти ж у нас… Теє… Сенсація! Вся країна про тебе дізнається, — з натхненням пояснював Миколайович.
Слава найменше приваблювала Августину. Вона позадкувала.
— Я не можу.
— Ні, так діло не піде. Ти що? Люди через тебе приїхали. Станеш знаменитістю. Може, і нас покажуть. Я тебе нікуди не відпущу, — сказав Миколайович.