Про любов. Школа пані Фреймут
- Автор: Фреймут Ольга
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: SNOWDROP
- ISBN: 978-966-97793-2-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Про любов. Школа пані Фреймут». Краткое содержание книги:
Чи змінилася любов за багато століть? Наразі ми травмовані ритмом життя: а як же встигнути ще й кохати? По-справжньому, як у старовинних романах…
Але й на романи немає часу — коли читати?
Тому у коротеньких есеях та новелах класиків досліджуємо тему любові. А щодо сучасної… У цій книзі Оля Фреймут дебютує як авторка есеїв і дарує своїм читачам щасливу нагоду пережити справжню любов разом з нею. Ця чиста, біла книга переплетена любов’ю, — також і до вас…
Але ноги завели його до підсобки на першому поверсі. Там саме зачиняла кабінет комірниця Галя — давня симпатія Петра. Її руде волосся, зчеплене гренадлями у дульку, не раз марилось Петру в неспокійних через дитячі плачі снах. Ця жінка — єдина на заводі — малювала вуста червоним мастилом кольору задньої фари тісної маршрутки. Горівка всю цю притихлу еротику вмить збудила в Петровій уяві. Він захотів поговорити з нею про любов, про те, що небо наполегливо видає йому дочок, а він, мов гравець у казино, від кожного програшу наповнюється азартом — від спроби до спроби змайструвати сина, запліднює дружину Любу. Хотів навіть розповісти Галі про те, що мешти тиснуть, — так сильно жадав наблизити неприступну комірницю до себе.
— Чуєш? — вибрав коротке слово для вітання. — Ти така ладна. Я б тебе... — та й рухнув рулетом на тахту.
Галя дивилася на синьоокого-синьоносого хлопа і думала: «Люба така молодчина — п’ятьох дітей народити... А чого терпить таке… от п’яноцтво! Петро її слюсар — а вона його всім інженером представляє. Сама з пологового виписується, дітей на щеплення носить, кротів на городі труїть... А цей?».
Галя підійшла до люстерка, що висіло біля календаря за 97-ий рік, хоч ішов уже 2002-й; витягла з косметички червону помаду, намалювала губи. І схилилася над Петром. Розщепила йому ширінку і поцілувала в брудні штани. Пурпурова пляма матні запалала цвіклями. Галя розбудила кавалєра і випхала з кабінету.
Наступного ранку Петро прийшов на роботу з фінгалом під правим оком. У жінки з’явився аргумент здобути собі право голосу.
25 cічня 2017 року
Чехов завжди рятує від смутку — а тут на такі роздуми накликав. Дитинство зрівнює. Але як жорстоко, покласово, розводить життя, коли ти дорослий.
О. Фреймут
Антон Чехов. Детвора
— Почему?
— Потому что... потому что у меня больше денег нет.
— Без денег нельзя! — говорит Гриша.
Андрей на всякий случай еще раз роется в карманах. Не найдя в них ничего, кроме крошек и искусанного карандашика, он кривит рот и начинает страдальчески мигать глазами. Сейчас он заплачет...
— Я за тебя поставлю! — говорит Соня, не вынося его мученического взгляда. — Только смотри, отдашь после.
Деньги взносятся, и игра продолжается.
— Кажется, где-то звонят, — говорит Аня, делая большие глаза.
Все перестают играть и, раскрыв рты, глядят на темное окно. За темнотой мелькает отражение лампы.
— Это послышалось.
— Ночью только на кладбище звонят..., — говорит Андрей.
— А зачем там звонят?
— Чтоб разбойники в церковь не забрались. Звона они боятся.
— А для чего разбойникам в церковь забираться? — спрашивает Соня.
— Известно для чего: сторожей поубивать!
Проходит минута в молчании. Все переглядываются, вздрагивают и продолжают игру. На этот раз выигрывает Андрей.
— Он смошенничал, — басит ни с того ни с сего Алеша.
— Врешь, я не смошенничал!
Андрей бледнеет, кривит рот и хлоп Алешу по голове! Алеша злобно таращит глаза, вскакивает, становится одним коленом на стол и, в свою очередь, — хлоп Андрея по щеке! Оба дают друг другу еще по одной пощечине и ревут. Соня, не выносящая таких ужасов, тоже начинает плакать, и столовая оглашается разноголосым ревом. Но не думайте, что игра от этого кончилась. Не проходит и пяти минут, как дети опять хохочут и мирно беседуют. Лица заплаканы, но это не мешает им улыбаться. Алеша даже счастлив: недоразумение было!
В столовую входит Вася, ученик V класса. Вид у него заспанный, разочарованный.
«Это возмутительно! — думает он, глядя, как Гриша ощупывает карман, в котором звякают копейки. — Разве можно давать детям деньги? И разве можно позволять им играть в азартные игры? Хороша педагогия, нечего сказать. Возмутительно!».
Но дети играют так вкусно, что у него самого является охота присоседиться к ним и попытать счастья.
— Погодите, и я сяду играть, — говорит он.
— Ставь копейку!
— Сейчас, — говорит он, роясь в карманах. — У меня копейки нет, но вот есть рубль. Я ставлю рубль.
— Нет, нет, нет... копейку ставь!
— Дураки вы. Ведь рубль во всяком случае дороже копейки, — объясняет гимназист. — Кто выиграет, тот мне сдачи сдаст.