Необхідні речі
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 9786171290396
- Переводчик: Владимир Куч
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Необхідні речі». Краткое содержание книги:
Обережно! Ненормативна лексика!
У форматі PDF A4 збережений видавничий макет книги. (В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.)
– Я був злий, – пояснив він.
Алан припустив, що для чоловіка його штибу це найближче до спонтанного й непрямого вибачення. Він знову глянув на Норріса, щоб перевірити, чи поліцейський це зрозумів. Здавалося, так. Добре. Один широкий крок до гасіння цієї маленької гидкої петарди в купці гімна. Алан трохи розслабився.
– Можемо вважати, що справу закрито? – уточнив він в обох. – Можемо просто добути науку з цього й жити далі?
– Я не проти, – за мить відповів Норріс.
Алана це вразило. Норріс кощавий, має звичку лишати напівпорожні банки «джолт коли» й «нігая»[34] в патрульній машині після зміни, а його звіти – це просто тихий жах… але серце в нього широченне. Він поступився не тому, що боїться Кітона. Якщо огрядний перший виборний так думає, то вельми помиляється.
– Вибач, що назвав тебе Бастером, – сказав Норріс. Насправді він не просив пробачення, від слова зовсім, але сказати йому не боліло. Напевно.
Алан подивився на дебелого чоловіка в яскравому спортивному піджаку й футболці-поло з відкритою шиєю.
– Денфорте?
– Гаразд, зам’яли, – сказав Кітон. Він говорив із тоном роздутої великодушності, і Алан відчув знайому хвилю неприязні до нього. Голос, що ховався глибоко в голові, примітивний крокодилячий голос підсвідомості, коротко й чітко озвався: «Але чому б тебе інфаркт не вхопив, Бастере? Чому ти просто не зробиш нам усім послугу й не сконаєш?»
– Гаразд, – промовив він. – Добре по…
– Якщо, – перебив Кітон, піднісши вгору палець.
Алан підняв брови.
– Якщо?
– Якщо ми якось розберемося з цим штрафом. – Він простягнув його в бік Алана, стиснувши двома пальцями, ніби шмáтку, якою витерли якусь сумнівну рідоту.
Алан зітхнув.
– Ходімо в мій кабінет, Денфорте. Обговоримо. – Глянув на Норріса. – У тебе зміна, так?
– Так, – відповів Норріс.
Клубок у шлунку досі не розплутався. Гарний настрій щез, мабуть, до кінця дня, і все через цю жирну свинюку, а Алан йому простить той штраф. Він розуміє, політика, але це не означає, що йому таке подобається.
– Побудеш іще трохи тут? – запитав Алан. Таким чином він питав: «Хочеш це обговорити?», поки Кітон стояв поруч і скалив зуби на них обох.
– Ні, – відповів Норріс. – Маю роботу, треба кілька місць відвідати. Пізніше поговоримо, Алане.
Він вийшов з туалету, пройшов повз Кітона, навіть погляду на нього не кинувши. І хоча Норріс цього не знав, Кітон докладав неймовірних – ледь не героїчних – зусиль, щоб стримати ірраціональний потяг влупити його ногою по сраці, щоб піддати ходу.
Алан і собі перевірив вигляд у дзеркалі, даючи Норрісу час без проблем ушитися, поки Кітон стояв біля дверей і нетерпляче зиркав на нього. Тоді Алан посунув назад в робоче приміщення, а Кітон – назирці за ним.
В одному з двох крісел біля дверей його кабінету сидів дрібний франтуватий чоловік у кремовому костюмі, напринджено читаючи велику книжку в шкіряній оправі, яка не могла бути не чим іншим, як Біблією. Серце Алана потонуло. Він був досить упевнений, що більше нічого надто неприємного не станеться за сьогоднішній ранок – до дванадцятої ще дві-три хвилини, – тож така думка здавалася слушною, але він помилився.
Преподобний Вільям Роуз закрив Біблію (оправа якої майже пасувала до його костюма) й скочив на рівні.
– Шери-ифе Пенґборн, – почав він. Преподобний Роуз належав до тих глухоманистих баптистів, які починають викручувати голосні звуки у разі емоційної напруги. – Чи можна з вами поговорити?
– Преподобний Роузе, дайте мені, будь ласка, п’ять хвилин. Мені треба розібратися з однією справою.
– Це-е неймовірно важливо.
«Ще б пак», – подумав Алан.
– Це також. П’ять хвилин.
Він прочинив двері й запросив Кітона у свій кабінет, поки преподобний Віллі, як любить його назвати отець Бріґгем, не сказав ще чогось.
– Це про «Нічку казино», – сказав Кітон після того, як Алан зачинив двері кабінету. – Згадаєш ще моє слово. Отець Джон Бріґгем, може, і товстолобий ірландець, але я б у будь-якому разі став на його бік, а не цього мужика. Роуз капець який пихатий мудак.
«От тобі й дорікає горщик чавунові, що чорний», – подумав Алан.
– Сідай, Денфорте.
Кітон сів. Алан обійшов до свого столу, дістав штрафну квитанцію й розірвав її на дрібні шматочки. Їх викинув у смітник.
– Є. Розібралися?
– Розібралися, – відповів Кітон і зібрався вставати.
– Ні, ще трохи посидь.
Кущисті брови Кітона збіглися під високим рожевим лобом у грозову хмару.
– Будь ласка, – додав Алан.
Він сів у своє крутне крісло. Долоні рушили одна до одної й спробували скластися в дрозда. Алан їх спинив і рівно склав на підставці під папір.
34
Jolt Cola, Nehi – популярні серед американських дітей 80-х років солодкі газовані напої.