Необхідні речі
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 9786171290396
- Переводчик: Владимир Куч
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Необхідні речі». Краткое содержание книги:
Обережно! Ненормативна лексика!
У форматі PDF A4 збережений видавничий макет книги. (В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.)
Поллі не відривала очей від жорстокої дрібномасштабної війни, що точилася менш ніж за сорок ярдів, мінівійни між Нетті Кобб і Нетті Кобб.
Якщо вона таки ввійде, який же це буде для неї крок уперед!
Поллі відчула тупий гарячий біль у долонях, опустила очі й побачила, що переплітає пальці. Змусила себе скласти руки на стегнах.
– Та річ не в судку від торта і не в склі карнавальному, – відзначила Розалі. – Річ у ньому.
Поллі перевела погляд на неї. Розалі розсміялася й дещо зашарілася.
– Ні, я не кажу, що Нетті на нього запала чи щось таке, хоча вона реально була така розмріяна, коли я наздогнала її на вулиці. Він з нею мило поводився, Поллі. Оце й усе. Був чесним і приємним.
– Багато людей з нею приємні, – сказала Поллі. – Алан аж зі шкури пнеться, щоб гарно з нею обходитися, а та все одно його соромиться.
– Наш містер Ґонт приємний по-особливому, – нехитро зауважила Розалі, і, ніби на підтвердження її слів, Нетті вхопилася за ручку дверей і повернула її.
Вона відчинила двері й так і стояла на хіднику, стискаючи парасолю, ніби те її мілке джерело рішучості майже зовсім вичерпалося. Поллі раптом відчула певність, що Нетті зачинить двері й поспішить геть. Долоні, хоч і з артритом, стиснулися в кулаки.
«Уперед, Нетті. Заходь. Лови шанс. Повертайся до світу».
Тоді Нетті всміхнулася, очевидно, у відповідь людині, яку ні Поллі, ні Розалі не бачили. Вона опустила парасолю, відвівши її від грудей… і ввійшла.
Двері за нею зачинилися.
Поллі повернулася до Розалі, і її вразило, що в тієї сльози на очах. Жінки перезиралися якусь мить, а тоді, сміючись, обійнялися.
– Уперед, Нетті! – гукнула Розалі.
– Два очка від нас! – погодилася Поллі, і сонце вирвалося з-за хмар у її голові на дві години раніше, ніж воно зробило це в небі над Касл-Роком.
Через п’ять хвилин Нетті Кобб сиділа в одному з дорогих крісел із високою спинкою, що їх Ґонт розставив уздовж стіни своєї крамниці. Забуті парасоля й сумочка лежали на підлозі поруч. Ґонт сидів біля неї, стискав її долоні й не відривав гострого погляду від її непевних очей. Абажур із карнавального скла стояв на одній зі скляних шафок біля контейнера з-під торта Поллі Чалмерз. Абажур був дивовижним і в антикварних крамницях Бостона міг би продаватися доларів за триста, якщо не більше. Нетті Кобб, проте, щойно купила його за десять доларів і сорок центів, усі гроші, що були в неї в сумці, коли вона зайшла в крамницю. А зараз забула про нього, як і про парасолю.
– Завдання, – промовляла вона. Голос звучав ніби крізь сон. Вона легенько поворухнула пальцями, щоб сильніше стиснути долоні містера Ґонта. Він зробив те ж у відповідь, і її обличчя торкнулася ледь помітна задоволена усмішка.
– Так, правильно. Це дрібниця. Ви ж знаєте містера Кітона, правда?
– Так, звісно, – відповіла Нетті. – Рональда і його сина Денфорта. Обох знаю. Ви кого маєте на увазі?
– Молодшого, – пояснив містер Ґонт, погладжуючи її долоні довгими великими пальцями. Нігті в нього були жовті й досить довгі. – Першого виборного.
– Позаочі його «Бастером» називають, – повідомила Нетті й захихотіла. То був різкий звук, навіть трохи істеричний, проте Ліленда Ґонта це наче не стривожило. Навпаки – звук не дуже нормального сміху Нетті наче сподобався йому. – Завжди так називали, ще відколи він хлопчиком був.
– Я хочу, щоб ви завершили оплату свого абажура, трішки розігравши Бастера.
– Розігравши? – стурбовано уточнила Нетті.
Ґонт усміхнувся.
– Потрібно просто влаштувати невеличкий жарт. А він і не дізнається, що це ви. Подумає на іншу людину.
– Ой. – Нетті перевела погляд повз Ґонта на абажур із карнавального скла, і на мить щось розтуманило її погляд – можливо, жадібність чи просто жадання й задоволення. – Ну…
– Усе буде гаразд, Нетті. Ніхто й не дізнається… а абажур буде у вас.
Нетті заговорила повільно і вдумливо:
– Мій чоловік багато кпинив із мене. Можливо, буде весело розіграти так когось іншого. – Вона знову подивилася на нього, і тепер її погляд пояснішав точно від тривоги. – Якщо від цього йому не буде боляче. Такого я не хочу робити. Я так зі своїм чоловіком зробила, знаєте.
– Боляче не буде, – м’яко промовив Ґонт, погладжуючи долоню Нетті. – Зовсім-зовсім. Я просто хочу, щоб ви дещо залишили в нього вдома.
– Але як я…
– Ось.
Він поклав їй щось у долоню. Ключ. Вона стиснула його.
– Коли? – запитала Нетті. Її замріяні очі знову повернулися до абажура.
– Скоро. – Він відпустив її долоню й підвівся. – А зараз, Нетті, мені треба запакувати цей чудовий абажур вам у коробку. Місіс Мартін має зайти подивитися на «лалік» через… – Він глипнув на годинник. – Божечки, через п’ятнадцять хвилин! Але у мене просто слів нема, наскільки я радий, що ви вирішили зайти. У наш час зовсім небагато людей здатні оцінити красу карнавального скла – більшість просто перекупники з касовими апаратами замість сердець.