Дике серце. Таємниця чоловічої душі
- Автор: Элдридж Джон
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-395-266-6
- Переводчик: Елена Васильевна Фешовец
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Дике серце. Таємниця чоловічої душі». Краткое содержание книги:
Для широкого читацького кола.
Кульмінацією фільму є гра за звання чемпіона. «Лицарі» програють «Пітсбургу» з рахунком «2:0», коли на базу виходить Гобс. Він — їхній єдиний шанс, це його зірковий час. Тепер зупинімося на тому, що вам необхідно знати, що є абсолютно вирішальним для сюжету. Ще з часів навчання у старшій школі Гобс грав битою, яку сам вирізав зі серцевини дерева, що впало у їхньому дворі від удару блискавки. На биті випалено зображення блискавки і слова «диво-хлопчик». Ця бита — це символ його величі і таланту. Він ніколи не грав іншою. Стискаючи в руках «диво-хлопчика», Гобс виходить на базу. Вперше він промахнувся, вдруге — знову невдача. Третього разу йому вдався справжній удар уздовж лінії першої бази, проте м’яч знову приземляється невдало. Коли Гобс повертається на базу, він бачить, що його бита лежить там… поламана на шматки. Вона розбилася під час цього останнього удару.
Це переломний момент у його житті, коли все, на що він розраховував, руйнується, коли його золота бита розлетілася на друзки. Його вклади в цінні папери виявилися невдалими, компанія звільняє його, церква виганяє, він страждає від хвороби, дружина покидає його, донька — вагітна. Що йому робити? Чи залишиться він у грі? Чи сяде на лаву запасних? Чи чіплятиметься за спроби повернути все назад, як це робить стільки чоловіків? Справжнє випробування для чоловіка, його спасіння насправді починається тоді, коли він більше не може покладатися на те, до чого звик упродовж усього свого життя. Справжня подорож починається після провалу несправжнього «я». Мить здається вічністю, поки Гобс отак стоїть, тримаючи розбиті шматки, оцінюючи пошкодження. Бита не підлягає ремонту. Тоді він каже хлопчикові-помічникові: «Боббі, принеси мені нову». Він залишається в грі — і після вдалого удару чемпіонат виграно.
Бог так само забере нашу «биту». Він має щось зробити, щоб зруйнувати несправжнє «я». Стюарт «врятував» себе тим, що став байдужим. Торік від нього пішла дружина. Їй остогидло його двовимірне існування, — яка жінка захоче мати за чоловіка Спока? Алекс нещодавно пережив ряд нападів панічного стану і через це практично неспроможний вийти з дому. Образ мачо розсипався. Спочатку в те ніхто не міг повірити, сам Алекс не міг повірити. Він був непереможний, сильнішого за нього ви не бачили. Проте це все було побудовано як захист від рани. Наші втрати не обов’язково мають виглядати такими драматичними. Чоловік може просто прокинутися якось вранці і відчути себе втраченим, так, як написав про себе Данте: «Здолавши пів шляху життя земного, я раптом опинився в темній хащі, бо втратив правоту путі прямого». Це був поворотний момент у моєму житті.
Молодим чоловіком я поїхав до Вашингтона, що в окрузі Колумбії, аби спробувати щось здобути, щось довести, зробити собі ім’я. І найгіршим виявилося те, що я здобув успіх. Мої чесноти спрацювали проти мене тим, що допомагали мені в усьому. Мене визнали і винагородили. Але загалом цей досвід скидався на акт виживання — не так, наче щось виливалося з глибокого центру, а я повинен був доводити, долати, опановувати. Як про свого самозванця висловився Манінґ: «Я напружено вчився, мав відмінні оцінки, у старших класах отримував стипендію і кожну секунду мого свідомого життя мене переслідував жах, що мене покинуть, і відчуття, що нікому до мене немає діла». Одного дня, через два роки, я прокинувся вранці і зрозумів, що ненавиджу своє життя.
Ти допоможеш тим, хто вчитися готовий!
Комусь пошлеш нестерпний гострий біль,
Комусь утому, гіршу за хворобу,
Комусь сліпу настирливу тривогу,
Чи божевілля. В того день і ніч
Націлена стріла бридкої смерти,
А хтось бажає втамувати голод.
Хтось знає лиш неспокій і жалі,
Він зневажає все, чим є, що бачить,
Похмурий погляд помічає тільки зле,
Мов у краю нестатків і нещастя.
Комусь пошлеш глибокий сум чи жало Кохання нещасливого й прощання,
Комусь байдуже серце — гірш за все!
Лукавий хоче душу осквернити,
Та від брехні до віри вона лине,
До тебе, істинного і святого,