Голодні ігри

Я була не просто симпатична. Не просто вродлива. Я сяяла мов сонце.

Якусь мить ми всі просто дивилися на моє віддзеркалення.

— О Цинна, — зрештою прошепотіла я. — Дякую.

— Покрутися для мене, — мовив він.

І я мовчки покрутилася. Вся команда не могла дібрати слів, щоб висловити захват.

Цинна відпустив своїх помічників і попросив, щоб я трохи походила перед ним у сукні й туфлях. О, ці туфлі були набагато зручніші, ніж ті, що давала Еффі. І сукня спадала так, що не доводилося задирати поділ під час ходьби. Тепер у мене ще на одну гризоту менше.

— Що ж, усе готово до інтерв’ю? — запитав Цинна.

З його виразу я зрозуміла, що він уже встиг перемовитися з Геймітчем. Тож йому все відомо.

— Я нездара. Геймітч обізвав мене мертвим слимаком. Що б ми не пробували, в мене нічого не виходило. Я просто не здатна бути такою, як він хоче, — мовила я.

Цинна замислився на якусь мить.

— А чому б тобі просто не бути собою?

— Собою? Це також не годиться. Геймітч каже, що я вічно похмура і нікому не довіряю, — відповіла я.

— Так воно і є… коли Геймітч поблизу, — сказав Цинна й усміхнувся. — А мені ти такою не здаєшся. Вся моя команда просто в захваті від тебе. Ти підкорила навіть продюсерів. А що ж до жителів Капітолія, то вони без упину теревенять про тебе. Всі просто обожнюють тебе за відвагу.

Відвага. Це щось новеньке. Я не була цілком упевнена, що це означає, але, мабуть, мене вважають борцем. Сміливицею. І не така вже я й недовірлива та похмура. Гаразд, може, мені до вподоби не всі, кого я знаю, може, я рідко всміхаюся, але мені справді дорогі деякі люди.

Цинна нахилився до мене і стиснув мої крижані пальці своєю теплою долонею.

— Уяви, що, відповідаючи на запитання, ти звертаєшся до друга, який залишився там, удома. Хто твій найкращий друг? — запитав Цинна.

— Гейл, — мовила я не вагаючись. — От тільки все це якось нелогічно. Я б ніколи не розказувала такого Гейлу. Він і так знає про мене все.

— А як щодо мене? Чи можеш ти вважати своїм другом мене? — запитав Цинна.

З усіх людей, яких я зустріла тут, Цинна був, понад усякий сумнів, моїм улюбленцем. Він подобався мені й поки що жодного разу не розчарував.

— Гадаю, що так. Але…

— Я сидітиму в першому ряду поряд з іншими стилістами. Ти одразу мене помітиш. Коли тобі ставитимуть запитання, просто дивися на мене і відповідай правду, — мовив Цинна.

— Навіть якщо правда буде жахливою? — запитала я. Бо я й на таке здатна.

— Особливо якщо правда буде жахливою, — мовив Цинна. — Спробуєш?

Я кивнула. Це вже схоже на план. Чи принаймні на соломинку, за яку можна вхопитися.

Скоро мій вихід. Інтерв’ю відбуваються на сцені, спеціально зведеній навпроти Тренувального Центру. Ще кілька секунд — і я опинюся перед величезним натовпом, перед сотнями камер і перед усім Панемом.

Тільки-но Цинна потягнувся до дверної ручки, я вхопила його за руку.