Страх та відраза у Лас-Вегасі. Несамовита поїздка в серце Американської Мрії
- Автор: Томпсон Хантер Стоктон
- Язык: украинский
- Жанр: Контркультура
Электронная книга - «Страх та відраза у Лас-Вегасі. Несамовита поїздка в серце Американської Мрії». Краткое содержание книги:
Змальовуючи божевільні пригоди головних героїв - ЛСД-шних фріків Рауля Дюка та Доктора Гонзо - у самому серці прогнилої з середини Американської Мрії - легендарному Лас-Вегасі, Хант отримав репутацію небезпечного психопатичного нарко-татуся божевільної, неадекватної, під зав’язку накачаної кислотою дитини на ймення гонзо і здав її під опіку світової контркультури, а сам посів почесне місце серед когорти інакомислячих, покидьків суспільства, фріків… загалом хороших людей.
6. Приступаючи до справ… перший день наркоконференції
«Від імені прокурорів нашого округу дозвольте привітати вас.» Ми сіли в дальньому кутку вщент заповненого залу готелю Дюнз. Далеко в іншому кінці, ледве видимий з наших місць, виконавчий директор Національної Асоціації Окружних Прокурорів – успішний, охайний республіканець середнього віку на ім’я Патрік Хілі – відкривав Третій Національний З’їзд присвячений наркотикам та небезпечним речовинам. Його голос долинав до нас із величезного старого динаміка, що знаходився недалеко. По периметру залу стояло близько дюжини таких штук, направлених прямісінько на ряди… тож не було ніякої різниці куди сідати, сховатись було ніде, ці жахливі динаміки були всюди.
Це призводило до дивного ефекту. Люди, де б вони не сиділи, дивилися на найближчий динамік, замість того, щоб спостерігати за промовцем. Таке розміщення апаратури за зразком 1935 року абсолютно деперсоналізувало зал. В цьому було щось від авторитаризму.
Той, хто керував цією системою був, напевно, запасним помічником техніка з авто кінотеатру в Маскогі, де адміністрація не могла дозволити собі таку розкіш, як окремі динаміки для кожного автомобіля і тому повісили десять здоровенних рупорів на стовпах по периметру стоянки. Роком раніше я був на фестивалі Скай Рівер у Вашингтоні, де група неймущих виродків з Визвольного Фронту Сіетлу налаштувала таку звукову систему, котра ловила кожну, навіть найтихішу, ноту акустичної гітари – навіть дихання виконавців чи стук черевиків об сцену – все для напівоглухлих жертв кислоти, що валялися в кущах за півмилі від сцени.
Але найкращим технікам конференції у Вегасі таке було не під силу. Такою системою як у них користувався напевно ще Уліс Грант під час осади Віксбурга. З динаміків долинало якесь скрипіння й шипіння, а затримка була такою, що слова не співпадали з жестами промовця.
«Для початку нам варто ознайомитися з основними поняттями й термінами наркокультури!... культури… культури…» Слова хвилями долинали до наших рядів. «Кінчик косяка часто називають ’тарганом’, тому що він нагадує таргана… таргана… таргана…»
«Що за хуйню він городить?» прошепотів мій адвокат. «Потрібно зовсім одуріти від кислоти, щоб називати косяк сраним тарганом!» Я стиснув плечима. Було очевидно, що ми натикнулися на зібрання людей, котрі не мали жодного поняття про предмет. Тим часом голос «експерта», ім’я якого було Блумквіст, продовжував квакати з гучномовців: «…пацієнт ніколи не здогадується про раптові повтори; він думає, що все вже добре і він очистився за ці півроку… аж раптом він знову береться за старе.» Боже, будь прокляте це жахливе ЛСД! Доктор Е. Р. Блумквіст був головним доповідачем та найбільшою зіркою всієї конференції. Він був автором книжки під назвою «Марихуана», в котрій – якщо вірити обкладинці – «розповідалось усе як є.» (Він також був винахідником теорії таргана…) На звороті книжки писалося, що він був «Почесним професором Хірургії (Анестезіології) Південнокаліфорнійського медичного університету»… а також «широковідомим спеціалістом з наркотичних передозувань.» Др. Блумквіст був «ведучим на національному телебаченні, урядовим радником, а також членом Комітету з питань алкоголізму та наркоманії Ради психічного здоров’я Американської Медичної Асоціації.» Його книги видаються масовими тиражами, стверджував видавець. Очевидно, що він був одним з тих другосортних шахраїв, котрі отримують від 500 до 1000 доларів роз’їжджаючи з лекціями для копів. Книга др. Блумквіста була ні чим іншим як суцільною маячнею. На 49 сторінці він пояснює «чотири ранги ієрархії» в спільноті наркоманів: «Крутий, Кльовий, Прошарений і Новачок» - в порядку спадання. «Новачок зустрічається рідше, ніж крутий,» писав Блумквіст. «Він ще ’не в темі’ й тому ще не розуміє ’що відбувається’. Коли йому нарешті вдається у всьому розібратись, він просувається на один щабель вгору і стає ’прошареним’. Якщо ж він починає сприймати все, що відбувається, він стає ’кльовим’. І лише після того, будучи великим щасливчиком і прикладаючи багато зусиль, він підіймається до рангу ’крутого’.» Блумкуіст писав, неначе якийсь чувак, котрий одного разу зустрів Тіма Лірі в барі і пригостив його випивкою. А Лірі сказав йому, з цілком серйозним виразом обличчя, що головним елементом наркокультури є темні окуляри. Це нагадувало ту маячню, що писалася у пам’ятках для поліцейських, котрі вивішувались в роздягалках кожного відділку.